Розділ 27. До світла

Тай не повірив в удачу, коли біля входу до покинутої шахти з'явився Де Ла Вега. З закривавленою головою і хитаючись наче п'яний, він повільно йшов, тримаючись за стіну. Тай схопив його за комір сорочки і що було сил, вдарив об стіну спиною. З рота Де Ла Вега ринула кров, заливаючи груди.

— Де вона? Де Грейс? Якщо з її голови хоч волосина впала, Богом клянуся, я тобі самосуд влаштую прямо тут, — прошипів Тай.

— Не знаю, — спльовуючи кров, прошипів Де Ла Вега.

— Ти за дурня мене тримаєш? — стискаючи його горлянку, прогарчав Тай, втягуючи повітря так, що крила носа задріботіли.

— Дівча втекло. Врізала мені між очей парабелумом і втекла. Якби він був заряджений, Санта-Марія, вона б мене пристрелила, — Де Ла Вега зобразив подобу усмішки. — Гадаю, вона заблукала в шахті. На поверхню точно не виходила.

— І це було б тобі найлегшим варіантом, — Тай розвернув його до стінки і кілька разів ударив обличчям об кам’яну породу. Коли Де Ла Вега сповз на землю, Тай набрав номер телефону Тімоті та розповів, де знаходиться і де слід шукати Грейс.

Тімоті, Купер, Гоклі Спайс, Скотт, Аарон та Кліффорд Голдмайєри і інші чоловіки прибули до шахти буквально протягом п'ятнадцяти хвилин. За ними примчав шериф Картер з докладним кресленням будови шахти. Картер розгорнув креслення на капоті свого поліцейського автомобілю і поспішно пояснив, як і куди слід прямувати та які переходи найнебезпечніші.

Тай бачив люті погляди, котрі Тімоті кидав на нього, але не міг зрозуміти, що трапилося і в чому він завинив. Про те, що Тімоті відома правда, навіть не думав.

— Приблизно на глибині шести-семи миль у шахті є підземне озеро. Воно затопило ось це крило, — Картер ткнув пальцем у лінію коридорів на кресленні. — Звідти нема виходу. З іншого боку вхід завалений. Років тридцять тому, коли шахта вже була не діюча, стався обвал породи і мережу коридорів засипало. Будьте обережні. Ну, а мені час до дільниці.

Картер сів за кермо свого автомобіля і поїхав слідом за помічником, котрий віз Де Ла Вега. Шериф потурбувався про те, щоб ні Тімоті, ні тим більше Гоклі не зустрілися зі злочинцем навіть поглядом. Та й побитий до напівсвідомого стану Таєм Де Ла Вега ризикував відійти в інший світ будь-якої хвилини.

Купер перехопив руку Тая і тихо прошепотів:

— Тім все знає.

Договорити Купер не встиг.

Тімоті підійшов до Тая і рівним тоном промовив:

— Чоловіки йдуть по двоє. Ми підемо разом.

Купер спробував втрутитися, але Тай миттєво кивнув, погоджуючись, і вони обоє, озброївшись ліхтариками, попрямували в глиб одного з відгалужень.

Купер важко зітхнув.

— Що сталося? — спитав Скотт і Купер винувато глянув на друга.

— Підемо разом? — запропонував підбадьорливо Скотт.

— Давай. Може і я виллю тобі душу, — кивнув Купер.

Грейс гадки не мала, де вона знаходиться. Ліхтарик зрадливо блимав і яскраве світло перетворилося на тьмяно-жовте. Вона відчайдушно застукала по ньому, але єдине джерело світла в темній темряві тьмяніло на очах. Грейс гірко розплакалася, пробираючись далі по одній зі стін. Вона вже переконалася, що покинувши глухий кут зі схованкою Де Ла Вега, пішла неправильним шляхом і кілька разів намагалася повернутися, але лиш ще більше заплутувалася в лабіринті коридорів та глухих кутів старої шахти. Коли ліхтарик востаннє спалахнув і згас, Грейс готова була битися головою об стіну.

Притулившись спиною до прохолодного каменю, Грейс сповзла на землю і, поклавши лікті на коліна, розплакалася. Вона не знала, чи шукають її та чи знайдуть колись хоча б її висохлий скелет. Страх смерті стиснув горло і вона застигла неспроможна навіть плакати. А потім на думку спала згадка, що якщо Хуан вже там, за межею, неодмінно допоможе їй, адже за життя завжди оберігав. Думати про нього як про померлого було просто фізично боляче. Грейс схопилася на ноги і попрямувала далі, несамовито кличучи на допомогу.

— Я не помру, не тут і не зараз. І Хуан не мертвий. Якби він помер, я б це відчула. Я знаю, що серцем відчула б у ту ж секунду, — прошепотіла в цілковиту темряву перед очима.

Тімоті та Тай відійшли досить далеко вглиб шахти, але жодних свіжих слідів не побачили. Обидва придивлялися до стін, чи не було на них стертого вугільного пилу, але стіни були затягнуті пилом та павутинням. Свіжих слідів не було.

Тай все чекав нападу Тімоті, бо надто добре його знав, і виявилося, безперечно мав рацію.

Тімоті повернувся до нього і нарешті злобно прогарчав:

— Як ти міг?

— Я цього не хотів, Тіме. Богом присягаюсь, я не хотів, — Тай зупинився і подивився на нього впритул.

— Погано ж ти не хотів, — відрізав Тімоті, повертаючись до нього.

— Я її кохаю! Розумієш? Кохаю її, Тіме. Так сильно, як лиш уміють кохати на Землі. Це сильніше за мене, за тебе і за всі докази здорового глузду. Я нічого вже не можу змінити, видихнув Тай. — Якщо маєш намір викорінити моє почуття до твоєї дочки — тобі доведеться мене вбити. Інакше ніяк.

— А вона? — Тімоті впевнено рухався вперед, розуміючи, що справді безсилий проти почуття своїх дітей, хоч як би неправильно й осудливо ці почуття не виглядали.

— І вона закохана в мене й вже давно. Думаю, ще з перших її днів на ранчо, — спокійно відповів Тай, пробираючись за Тімоті і малюючи крейдою яскраву лінію на темній стіні, якою вони мали повернутися назад.

Повітря в шахті ставало все більш важким і спертим. Хотілося весь час чхати і очі щипало від сліз, що наверталися.

— Ясно. І як давно ти спиш з нею? Ти знаєш, що це протизаконно? Хоча б у цьому згоден зі мною? — прошипів Тімоті.

— Знаю, — похмуро відповів Тай, не повертаючись.

— Виходить, у вас таки був секс! Я мав рацію, — гаркнув Тімоті. — Чорти б тебе вхопили, Тай! Я хочу на шматки тебе розірвати, але ж ти стільки років мені був рідним сином. Сином, яким я так пишався, якого так цінував і поважав за його чесність та порядність. Що за біс у тебе вселився? Не говори. Я чув. Ви всі звете його коханням.