Скотт та Стефані все свято провели разом, багато танцювали, сміялися та веселилися. Обоє відчували, що разом їм добре та затишно. Несмілива Стефані, замкнута і холодна, ставала поряд зі Скоттом зовсім іншою: веселою та життєрадісною. Вона нагадувала Скотту його молодшу сестру. До речі, Меггі часу задарма теж не втрачала, була помічена за обіймами та поцілунками, поки в полі зору не було батьків, з Кліффордом Голдмайєром. Скотт зробив висновок, що молоді люди зустрічаються, але нічого дивного в тому не побачив.
Коли Шенамі підійшла до лавочки, на якій сиділи Скотт та Стефані, остання, зніяковівши, випустила руку Скотта і сором'язливо звела свої великі очі.
— Мамо, щось трапилося? — спитала.
— Нам час додому, сонечко. Вже запізно. Попрощайся зі Скоттом.
Скотт розуміюче кивнув головою. Якби мав автомобіль, міг би претендувати на право привезти Стефані на ранчо і попросити дозволу у батьків залишити її на святі, але авто у Скотта, на жаль, не було.
— Я поки пошукаю Меггі, — Шенамі всміхнулася, явно розуміючи, що молоді люди чекають, поки вона піде.
Скотт засміявся і пригорнувши Стефані до себе, ніжно поцілував.
— На наступні вихідні хочу прийти до вас на обід і поговорити з твоїм батьком. Нехай він знає, що мої наміри з приводу тебе дуже серйозні. Ти згодна? — спитав.
Стефані щасливо кивнула і обвила його шию тендітними руками.
— Я тебе люблю, — Скотт залишив дбайливий поцілунок на її чолі і провів до стоянки.
Коли автомобіль Спайсів залишив стоянку, Скотт повернувся на площу і спробував знайти Кліффорда, аби поїхати з ним додому. Тімоті та Елізабет поїхали раніше. Він вишукував у натовпі симпатичного рудоволосого шкільного форварда і майже не відчув, як чиясь холодна долоня торкнулася його плеча. Різко повернувшись, Скотт ледь не збив з ніг Марію, що стояла поруч. Красуня змінилася до невпізнання. Її обличчя змарніло і стало болісно-блідим, очі потьмяніли, а розкішна постать втратила форми. Марія була одягнена в штани і тонку фланелеву сорочку з закоченими рукавами, а довге волосся було скручене в простий пучок на потилиці.
— Що з тобою? — Скотт навіть не спромігся привітатися з Марією. Її вигляд злякав і в ньому прокинулося співчуття.
— Погано виглядаю? — криво всміхнулася Марія.
— Більш аніж, — не скривив душею Скотт. — Ти захворіла?
— Я хочу поговорити з тобою. Це справді важливо і дуже серйозно, тому прошу, зрозумій і повір, — Марія напружилася і вдивилася в його красиве обличчя.
Скотт не зміг відмовити і пояснити причину згоди теж не зумів.
— Давай сядемо десь подалі від цього галасу, — попросила Марія і Скотт знову погодився.
Вони пройшли крізь натовп і зупинилися біля однієї з найдальших крамничок, розташованих на площі.
— Я слухаю, — Скотт уважно глянув на Марію.
— Хочу розповісти тобі всю правду від початку й до кінця. Вислухай, а потім роби висновки. Прошу, — заблагала вона.
Скотт вперше напружився, відчуваючи в тій розмові щось недобре.
— Гаразд, — врешті згодився.
— Все, що відбувалося між мною та Таєм у школі, було справжнім і не награним, а потім… Потім я закохалася в іншого хлопця і… Просто закохалася до божевілля та й все. Я не могла йому зізнатися у своїх почуттях, на те була причина, — сповідь давалася їй надто важко.
Марія сумно зітхала і нервово смикала край своєї сорочки, але Скотт мовчав, не намагаючись її підбадьорити чи заспокоїти.
— Рамон наполягав, аби я продовжила зустрічатися з Таєм і грати почуття до нього, адже всі в Лейк-Пленсі були впевненими, що ми одружимося. Так воно й мало бути за задумом Рамона. Тоді я мала б доступ до капіталу Епплгейта. Нам потрібні гроші. Багато грошей. У Колорадо-Спрінгс у центрі хворих на лейкемію знаходиться дівчинка на ім'я Санні. Їй шість років і вона дочка Рамона. Нам сказали, що сімдесят тисяч доларів зможуть поставити її на ноги. На дні народження Тая… Я та Де Ла Вега… Він сказав, що добре заплатить за розвагу зі мною. Я погодилася, не мала іншого виходу. Рамон погодився на пропозицію Хосе збувати частину буряків з ранчо і отримувати за це непогані гроші.
— Вони обкрадають Тімоті? — Скотт шоковано дивився на Марію, нервово стукаючи пальцями по підлокітнику лавочки.
— Так, але Рамон це зробив лише заради Санні. На станції багато не заробиш. Це ще не все. Скотт, тоді, на пікніку... Повір, це не був вчинок розважливого стерва, яким ти зараз мене вважаєш. Я хотіла цього лише тому, що люблю тебе. Ти той хлопець, в якого я закохалася після школи, — зітхнула Марія. — Скотт, я вагітна і Богом присягаюсь тобі, що після того, як ми… Я нікого й близько до себе не підпускала. Та ти не хвилюйся, бо цій дитині не судилося народитися.
— Ти зробиш аборт? — голос Скотта здригнувся.
— Ні. Там, на небесах, все вирішили за мене. Я б ніколи не змогла вбити дитину, адже це частинка тебе, Скотт. Дорожче в мене немає нікого. Я не зможу її виносити. Я хвора, Скотт. Днями діагноз підтвердився. Лейкемія, як і в моєї маленької племінниці, — Марія промовила ті слова зовсім спокійно. Мабуть етап прийняття і смирення вже настав.
Скотт не знав, що сказати. Перед очима промайнули картинки хвороби матері і він здригнувся. Усередині все похололо:
— Нічого вже не можна зробити?
— Лікарі дали лише місяць, — відповіла вона. — Виявили вже на неоперабельній стадії. Я сповна відповім за всі свої гріхи й злочини. Мене навіть не шкода, але дитина… Вона ні в чому не винна.
Скотт стиснув скроні долонями і заплющив очі. Його трусило і стало важко дихати. Він рвучко обійняв Марію, міцно притискаючи до грудей. Тіло її стало ще не вагомішим, аніж було, і Скотт відчув кістки, котрі випирали під одягом. Обоє не помітили, що крізь натовп на них дивився Кліффорд, вже підносячи до вуха телефон.
Купер міряв кроками свою кімнату і нерви його були на межі. Він першим увійшов до себе, залишивши шокованого старшого брата стояти у коридорі. Гадки не мав, що робити з тією інформацією, котру дізнався. Розповісти батькам? Зробити вигляд, що він нічого не знає? Влаштувати Таю головомийку? Колишній Купер зробив би все це разом, але зараз він розумів, що братові потрібна розмова. Потрібна людина, яка вислухає та не засудить. Тай завжди був для нього таким і зараз Купер хотів відплатити тим самим сповна.