Розділ 16. Ігри в довіру

Тай зупинився в одному з затишних та охайних готелів Арвади. Розклавши речі і прийнявши душ він подався на зустріч з чоловіком на ім'я Бертран Харрісон. Саме йому збував частину цукрових буряків з плантацій Лейк-Пленсу Хосе Де Ла Вега. Тай не розраховував на чесні відповіді щодо своїх питань, але те, що Харрісон погодився зустрітися, вже було платою за подоланий ним шлях.

Мобільний задзвонив недоречно і Тай вже хотів відхилити виклик, але внутрішній голос не дозволив.

Тай прийняв дзвінок і невдоволено пробурмотів:

— Чого тобі?

— Тай… Це важливо…

— Куп, що з тобою? — тихий збитий голос молодшого брата Таю не сподобався.

— Я вкрав джип і поїхав до тієї суки. Мене побив Рік і, здається, я стікаю кров'ю.

Тай нервово проковтнув і зупинився поряд зі своїм позашляховиком на заповненому паркувальному майданчику готелю:

— Що? Спливаєш кров'ю? Вкрав джип? Купер!

— Не кричи. Прошу. Я тут здохну мабуть. Вибач, що ніколи не слухав тебе, — прошепотів Купер важко дихаючи.

— Припини! Я зателефоную батькові і він тебе забере. Прокляття, спробую все залагодити, але це вже востаннє. Зрозумів? — Тай вимкнув виклик і набрав номер батька.

Надворі вже давно перевалило за північ і Тай не сумнівався, що на ранчо вже всі сплять. Минувши в адресній книзі номер Тімоті, Тай набрав наступний.

Після кількох протяжних гудків почувся приємний м'який голос з ледве вловимим іспанським акцентом:

— Чого не спиться?

— Хуане, мені потрібна твоя допомога.

— Що таке? — голос по той бік розмови став серйознішим та різкішим.

— Куп вкрав джип Тіма та поїхав до Лейк-Пленсу, — без вагань пояснив Тай.

— Овва! Ось малеча дає. Я в шоці, — засміявся Хуан.

— Його побили і малий стікає кров'ю, — незворушно продовжив Тай. — Відвези батька до міста і по можливості ослаб його лють. Я благаю.

— А це вже не весело. Я все зроблю. Він знає? — Хуан, притискаючи телефон до вуха плечем, схопився з ліжка у своєму будинку і почав квапливо натягувати джинси.

— Зараз йому зателефоную. Поспішай, — попросив Тай.

— Вже їду, — Хуан вимкнув виклик, натягуючи свою улюблену червону футболку та хапаючи з нічного столика ключі. Пройшовши коридором повз вітальню глянув на сплячого біля телевізора батька і побіг до вхідних дверей.

— Ти куди? — почувся голос Хіменеса-старшого.

— Треба, тату. Вимкни ящик, — Хуан перестрибнув через крихітний ганок і опинившись поряд з гаражем підняв ролетні двері. Стягнувши чохол з улюбленого сріблястого байка — єдиної справді дорогої речі в будинку Хіменесів, Хуан сів на нього і, натискаючи на педаль газу, помчав убік ранчо «Епплгейт».

Побачивши на телефоні номер Тая майже о першій годині ночі, Тімоті різко схопився на ліжку. Елізабет теж прокинулася та сонно глянула на нього.

— Так, синку! Що трапилося? Ти в порядку? — голос Тімоті затремтів.

— Я нормально, тату. Тут така справа… — Тай майже ніколи не називав Тімоті татом прямо, тільки в дуже складних ситуаціях, коли без втручання Тімоті вже було ніяк.

— Не примушуй мене нервувати. Що б там не було, їдь додому, — промовив Тімоті.

— Батьку, тільки не лютуй. Я благаю. Обіцяй!

— Обіцяю, — Тімоті протер долонею крапельки поту на лобі.

Елізабет, притиснувши руки до грудей, затамувала подих.

— Купер взяв джип.

— Ні, джип у гаражі, — запротестував Тімоті.

— Тату, джип у Купера, а Купер у Лейк-Пленсі, — видихнув Тай.

— Я витрушу з нього душу. Чаша мого терпіння переповнена. З неї ллється вже, — Тімоті схопився з ліжка, квапливо натягаючи одяг.

— Тату, його побив Рік. Там все серйозно. Хуан відвезе тебе до нього. Побережи маму, — Тай зітхнув.

— Він дзвонив тобі? Сам? — Тімоті вилетів із спальні і Елізабет кинулася слідом.

Зі своєї кімнати на шум вийшла Грейс, здивовано протираючи сонні очі.

— Прошу, зірвеш злість на ньому пізніше. Не зараз, — попросив Тай.

— Нехай вважає, що ти його особистий янгол-охоронець. Інакше йому дісталося б набагато більше, — Тімоті вимкнув телефон.

— Що з ним? Що він зробив? Господи! — Елізабет вчепилася в руку Тімоті.

Грейс теж перелякано дивилася на батька.

— Я не зрозумію, чого тільки нашому синові не вистачає. Може щоб по його спині гарненько пройшовся батіг? — закричав Тімоті. — Він вкрав джип! Куп украв джип і поїхав у Лейк-Пленс, а там… Нарвався на п'яну компанію, котра його відгамселила.

За вікном просигналив мотоцикл і Тімоті, залишаючи навстіж парадні двері, вибіг на алею. Грейс зачиняючи двері побачила Хуана, котрий сидів на сріблястому байку. Хуан підбадьорливо всміхнувся їй, легенько змахнувши долонею, що лежала на ручці байка, а потім подав Тімоті запасний шолом. Тімоті сів ззаду і натягнувши на голову шолом, дав знак Хуану їхати.

Грейс зачинила двері і повернулася до Елізабет, котра сиділа на сходах, що вели на другий поверх. Грейс мовчки присіла поруч і поклала руки їй на плечі.

— Не збагну, що з ним відбувається. Не розумію, — винувато промовила Елізабет.

— У будь-якому разі це не ваша вина. Ви чудові батьки і з кожним днем ​​я переконуюсь у цьому все більше, — відповіла Грейс, притискаючись до неї.

— Дякую, моя лялечко, — Елізабет обійняла її і перевела сумний погляд на вхідні двері.

— І чому я не здивований тому, де знаходиться цей малолітній Казанова, — сплюнув Тімоті, скочивши з мотоцикла і прямуючи до джипу, що стояв неподалік акуратного білого паркану будинку Черіл.

Хуан пішов за Тімоті помічаючи, як тротуаром швидким кроком віддалявся силует. Він упізнав Ріка, але наздоганяти його не став. Просто знав — усьому свій час.

Тімоті витяг з автомобілю Купера. Футболка того була в крові, як і обличчя, і він тримався за живіт. Тімоті задер його футболку і побачив синюшні синці по всьому торсу.

— Сучий син! — Тімоті обернувся на всі боки, ніби намагався зловити поглядом нападника. — Купере, чорт тебе забери, скільки можна?