Грейс лежала без сну і байдуже дивилася у вікно на далекі зірки, що виднілися на темно-синьому оксамиті неба. Вони були неймовірно красивими, але не захоплювали як раніше. Більше нічого не захоплювало і від того ставало дивно й лячно на душі.
Грейс повернулася праворуч, відвертаючись від вікна. Тяжке зітхання вирвалося з грудей і вона сіла на ліжку. Рішення прийшло блискавично. Грейс підійшла до дверей і тихенько відчинивши їх визирнула в коридор. Давно перевалило за північ, коридор був порожнім та освітленим тільки холодним місячним сяйвом, що лилося через велике вікно в підлогу поруч з її дверима.
Прикривши свою кімнату і нервово смикаючи бретельку напівпрозорої білої нічної сорочки Грейс прокралася до дверей кімнати Тая. Що робити далі вона не знала і якось геть по-дитячому розгубилася. Якщо постукати, міг почути ще хтось, а бути застуканою під дверима брата вночі Грейс не хотілося. Вона обережно провернула ручку, але двері були зачинені зсередини. Набравшись хоробрості, а разом з нею і дурощів, Грейс тихенько постукала. За дверима почулися кроки і вона вже приготувалася бігти, але глибоко вдихнувши та видихнувши, завмерла. Мала поговорити з Таєм.
Тай здивовано подивився на Грейс, котра стояла на порозі його кімнати, і кілька разів зморгнув, не вірячи, що бачить її не уві сні, а наяву. Грейс, одягнена в довгу нічну сорочку на тонких бретелях, з розпущеним волоссям, що струмувало по спині і грудях, нагадувала якогось ефемерного янгола.
— Грейс? Що трапилося? — видихнув він.
— Я хочу поговорити, — одними вустами прошепотіла вона.
— Це не може зачекати до ранку? — здивовано спитав.
— Не може, — її відповідь була категоричною.
Тай відступив, пропускаючи Грейс у кімнату, й тихо прикрив двері.
— Тай, прошу тебе, не їдь. Якщо ти покинеш ранчо, я не зможу… Не витримаю, — її голос охрип.
— Грейс, — очі Тая розширилися.
— Знаю і розумію, якою жахливою є моя ситуація, але благаю тебе не їхати через мене. Присягаюсь триматися від тебе подалі і ні чим не видавати своїх почуттів. Я буду просто твоєю сестрою. Або ніким. Як захочеш. Лише залишайся на ранчо. Не бачити тебе для мене гірше смерті, — Грейс з благанням подивилася на нього.
На обличчі Тая відбився цілковитий шок і він пильно подивився на Грейс:
— Хто тобі сказав, що я покидаю ранчо?
— Не важливо. Я почула… Тай, я прошу тебе, — Грейс притиснула долоні до грудей, намагаючись не плакати. — Якщо ти поїдеш, я не зможу. Не знаю, як жити без тебе!
Тай глибоко видихнув і замислено провів долонею по чолі:
— Грейс, я не їду з ранчо. Точніше їду, але не назавжди. Я вийшов на людину, яка в Арваді скуповує цукрові буряки у Де Ла Вега, і маю з ним зустрітися. Повернуся за тиждень.
— Ти не їдеш через мене? Ти не залишиш ранчо? — Грейс притулилася спиною до дверей, не знаючи, що робити далі.
— Ні, — прошепотів схвильовано.
Грейс відчула себе цілковитою ідіоткою, прийшовши вночі до його спальні і поводячись, як хвора на всю голову. Вона повернулася до дверей і прочинивши їх прошепотіла безглузде вибачення, йдучи й не обертаючись.
Тай дивився їй услід, щосили намагаючись не дозволити собі зупинити її. Він не міг. Почуття, котрі з кожною прожитою хвилиною все сильніше спалахували в його грудях, були настільки забороненими, що він боявся навіть думати про них. Грейс мала зрозуміти одне — він лише її зведений брат і ніколи не стане кимось більшим. Грейс ніколи не дізнається про те, який біль він відчуває, бачачи її усмішки, адресовані Скотту, її жарти з Хуаном, її погляди не йому. Допоки не дізнався, що вона закохана в нього, все було набагато простіше. Тай був дорослим чоловіком, який умів приховувати свої почуття від оточуючих. Тепер усе стало інакше. Її біль він відчував у рази сильніше за свій власний.
Тай важко зітхнув і сів на край свого ліжка:
— Вибач мені, Грейс, але це єдине правильне вирішення. Мине зовсім мало часу і ти забудеш почуття до мене. А я зможу їх придушити. Просто потерпи, Грейс. Просто потерпи.
Ясний новий ранок на ранчо привів мешканців у більш-менш спокійне русло. Після сніданку всі збиралися у своїх справах: Тімоті планував об'їхати всю плантацію, Елізабет чекала консервація на зиму, Тай виїжджав до Арвади, Скотта очікували потенційні покупці квартири у Форт-Коллінзі, а Купер збирався відвідати Кліффа Голдмайєра і, на подив батьків, дістав з гаража свій старенький моторолер. Тільки Грейс зовсім не знала, чим їй зайнятися.
— Тай, будь обережним. Мені це дуже не подобається. Можливо ми просто відмовимося від допомоги Де Ла Вега та знайдемо іншого реалізатора? Чи самі домовимося з заводами? — Тімоті потягнув з чашки свою улюблену каву.
— Справа честі! Я не збираюся відступати. Знаєш наскільки тисяч він нас нагрів? — Тай залишався непохитним. — Коли матимемо докази, посадимо його за ґрати, де йому саме місце.
— Ой! Синку, я не згодна, хоч ти й не прислухаєшся до мене, — сумно промовила Елізабет, водячи вилкою по тарілці.
— Я завжди прислухаюся, тільки роблю по-своєму, — усміхнувся Тай.
Побачивши його усмішку, Грейс прикрила почервоніле обличчя волоссям і потягла свіжо вичавлений апельсиновий сік, намагаючись переключити думки.
— Я піду. У мене довга дорога попереду, — Тай підвівся з-за столу і поцілував Елізабет.
Він зайшов до себе, забрав зібрану валізу і, спустившись до передпокою, попрямував до гаража. Купер вже порався біля свого моторолера.
— Сподіваюся, тобі вистачить розуму не поїхати до неї на цьому металобрухті, — промовив Тай, закидаючи речі в багажник і різко закриваючи його.
— Я не збираюся до неї. Зрозуміло? — гаркнув Купер, схоплюючись на ноги.
Тай перехопив молодшого брата за грудки і стукнув ним об дверцята автомобілю.
— Якщо ще раз, хоч у думках, полізеш до Грейс, Богом клянуся — я розірву тебе на шматки, — крижаним тоном пригрозив Тай.