Розділ 14. Гірка правда, гірка брехня

Тай різко розплющив очі, роззираючись навколо. За вікнами було ще темно. Легкий вітер ніжно тріпав фіранки через незачинене вікно. Грейс, згорнувшись клубочком, лежала на його руці, притискаючись щокою до його грудей. На мить Тай відчув неймовірну теплоту всередині, а потім у свідомість проник страх. Він спробував підвестися й опустити Грейс на подушку, але вона щось пробурмотіла та злегка повернулася. Подих її торкнувся щоки Тая, а вуста опинилися в небезпечній близькості від його вуст.

Таю здавалося, що це все сон, що нічого подібного насправді нема. Він

зачудовано дивився на Грейс, не розуміючи, що з ним діється. Грейс, не розплющуючи очей, видихнула щось незрозуміле і раптом невагомо торкнулася його щоки вустами. Мабуть їй теж здавалося, що робить це уві сні. Безневинний поцілунок у щоку. Невагомий дотик вуст лиш на секунду, але в душі Тая він викликав бурю емоцій, котрі словами навіть не вдавалося описати.

Грейс повільно розплющила очі розуміючи, що вона в обіймах Тая, і на її обличчі відбився переляк. Вона спробувала вирватися, але Тай стиснув її руки. В його очах читалося німе запитання.

— Що це було? Що це означає? — прошепотів.

Грейс затремтіла й заплющила очі.

— Грейс… Я подобаюсь тобі? — пошепки спитав, дивлячись в її обличчя.

Шансів збрехати вже не було, та Грейс й не хотіла. Навпаки хотіла, аби нарешті все вирішилося тієї миті. Вона розплющила величезні бурштинові очі і подивилася на Тая. Найбільше бажалося, щоб Тай прочитав відповідь у її очах, бо в них відповідь була найчеснішою.

Мабуть у ту мить час сповільнив свій біг, а може й зовсім зупинився. Кімната довкола перетворилася на розмиту пляму. Світ перетворився на величезну розмиту пляму за широкою спиною Тая, що схилився над нею. Грейс ледве дихаючи потяглася до нього і Тай завмер, але лише на мить.

— Ти пошкодуєш про це, — Тай відсахнувся і миттю підвівся з ліжка.

— Біда не в тому, що ти мені подобаєшся, біда в тому, що я не подобаюся тобі, — тихенько видихнула Грейс, зариваючись обличчям у подушки.

Вона не відчувала збентеження чи незручності. Навпаки, було абсолютно байдуже, що він про неї тепер подумає. Все стало на свої місця. Чорне знову було чорним, а біле — білим.

Останні години до ранку Тай провів на балконі, викурюючи цигарку за цигаркою і намагаючись зрозуміти, що робити далі. На думку спадали тільки зовсім вже марні рішення, які він гнав від себе подалі. Грейс відчувала до нього щось більше, аніж звичайну симпатію. Тай знав, що ні за що не надасть ті почуття розголосу або приниженню. Єдиним, що справді мало сенс, було вберегти Грейс від ще більшого болю надалі.

Скотт сидів на сходах головного будинку ранчо «Епплгейт», не звертаючи уваги на полуденне сонце, що нещадно пекло його темне волосся та чорну футболку. З дня злощасного пікніка минув тиждень, а він, як і раніше, почувався брудним зрадником. Змією, пригрітою на грудях господарів ранчо. Скотт не затримувався з Епплгейтами надовго в одному приміщенні, а Тая просто уникав, не в змозі дивитися в очі. Відчуття були настільки моторошними, що Скотт хотів втікати від них на край світу. Сьогодні він дав собі обіцянку розставити всі крапки над «i» й нехай що буде.

Коли з їдальні з'явилася Марія, Скотт покликав її та підвівся на ноги, обтрушуючи джинси.

— Привіт, Скотт. Що хотів? Я поспішаю, — буденним тоном промовила Марія.

— Поговорити.

— Гаразд. Про що? — відмахнулася вона.

— Ми маємо лиш одну тему для розмови.

— Не починай! Ми все обговорили, — вона блиснула своїми чорними очима.

— Я думаю інакше. Хочеш ти того чи ні, але я маю намір все розповісти Таю, щойно він повернеться з Юти, — крижаним тоном мовив Скотт, дивлячись на неї.

— Благородство заграло? Ну що ж… Чудово. Розповідай. Це все? — на обличчі Марії не відбилися ніякі емоції. Вона була зібраною та спокійною.

— Все, — Скотт повернувся до головного будинку і попрямував до своєї кімнати.

Купер, котрий стояв на порозі однієї з комор, насторожено простежив за Марією та Скоттом, що стояли на сходах головного будинку. Очевидно та парочка приховувала щось від Тая, вирішив він, але не був упевнений, що хоче втручатися та допомагати Таю зараз.

Вибрати тактику, ніби передсвітанкової розмови не було зовсім, вирішила Грейс. Вони поїхали до лікарні в тиші і не обмовилися й словом, піднімаючись на четвертий поверх.

Побачивши біля палати Ненсі лікарів та медсестер, Грейс вирішила, що їй погіршало, але пройти в палату не дозволили. Одна з медсестер стиснула Грейс в обіймах, а схвильований Тай перехопив її. Саме тоді Грейс побачила крізь відчинені двері Ненсі, котра лежала на кушетці без системи у венах й неприродно-бліда. Здавалося, вона спала. Грейс закричала. Закричала що було сили. Вирвавшись з рук Тая, вона підбігла до кушетки і обхопила холодну руку бабусі своєю.

— Ні! Ненні, ні. Господи! Зробіть що-небудь. Прошу вас. Я благаю, — здригаючись в риданнях, Грейс сповзла навколішки поряд з кушеткою і притулилася чолом до руки своєї найріднішої. Милої бабусі з величезним серцем, котра протягом вісімнадцяти років знаходилася з Грейс поруч, любила, жаліла та оберігала, не стало.

— Вона померла годину тому. Ми нічого не змогли зробити, — тихо відповів лікар на запитання Тая.

Тай підійшов до Грейс і, стиснувши її плечі, з силою підняв на ноги:

— Ненні б не дозволила, аби ти так побивалася.

Грейс безпомічно дивилася, як тіло бабусі санітари повільно повезли до моргу. Тай спробував обійняти її, але Грейс вивернулася. У коридорі вона зіткнулася з Джозі.

Не давши матері сказати й слово, Грейс жорстко підвела голову й промовила:

— Тепер ти вже ніколи мене не побачиш. Ненні більше немає і я не повернуся сюди. Твоя мрія здійснилася. А ще знаєш що, я так довго й сліпо чекала твоєї любові і от тепер раптом усвідомила, що не потребую її більше. Я теж тебе ненавиджу. Зрештою, у нас все взаємно, Джозі.