Розділ 7. Від ненависті до...

Надворі йшов дощ і різко похолоднішало. Вітер тріпав незачинену раму вікна і Грейс мляво потягла на голову подушку. Підніматися та зачиняти вікно не хотілося. Коли в двері постукали, вона вирішила, що це все ще вітер, але стукіт повторився наполегливіше.

— Хто там? — запитала, натягуючи ковдру до підборіддя.

— Це тато. Я можу увійти?

— Так, звичайно, — Грейс сіла на ліжку, все ще стискаючи ковдру на грудях.

Тімоті відчинив двері і переступив поріг кімнати. Він був одягнений у чорний костюм та чорну сорочку:

— Грейс, ми їдемо на похорон Морган Сіммонс. Тобі бути необов'язково, але я був би радий, якби…

— Я поїду, тату. Дай мені півгодини, — перебила його Грейс. — Поїду.

— Дякую, люба. Ми будемо внизу. Хлопці теж ще одягаються.

Грейс зітхнула, коли за батьком зачинилися двері. Вона вже була знайома зі Скоттом і справді хотіла висловити йому свої співчуття особисто.

Грейс одягла єдину сукню темно-синього густого ажуру з дрібними блакитними камінчиками у формі квітки на грудях з лівого боку. Занадто дорога, але бабуся купила ту сукню на випускний бал не шкодуючи грошей. Вона ефектно облягала по талії і трохи розходилася внизу, прикриваючи коліна. Оскільки надворі було прохолодно, Грейс накинула свій улюблений темно-синій жакет. Порахувавши недоречним розпущене волосся, зробила елегантний пучок на потилиці і взувши замшеві туфельки, єдині в її гардеробі, зійшла в передпокій.

Тай стояв біля вікна і дивився на дощ, що барабанив по шибці. Він був одягнений у все чорне і здався Грейс ще чарівнішим. Вона судомно ковтнула, зупинившись у дверях.

Тай різко повернувся і раптом подивився на неї. Грейс здавалася старшою прибравши волосся, а строга сукня підкреслювала її фігурку, красиво та цнотливо прикриваючи коліна.

Тай здивовано зморгнув і нарешті промовив:

— Добре, що ти вирішила поїхати.

— Я теж так гадаю, — погодилася Грейс.

— Готові? Тато й мама чекають на вулиці, — Купер, на відміну від старшого брата, не став приховувати свої емоції й присвиснув. — Овва! Нічого собі! Та ти дуже нічого, сестричко. Навіть не передбачав такого перетворення.

— Якщо це комплімент, то дякую, — відповіла Грейс, зніяковівши.

— Ваша парасолька, міс, — Купер простягнув їй чорну парасольку і вони вийшли надвір,

Тай мовчки попрямував слідом.

Морган Сіммонс поховали на місцевому цвинтарі у супроводі рідних та близьких друзів, серед яких були і Епплгейти. На свій подив Грейс побачила там кількох робітників з плантації Тімоті, серед котрих був Хуан.

Після поховання, промови священика та кількох близьких, слово взяв і Тімоті. Тай та Марія підтримували Скотта, який тихо плакав біля труни матері. А Грейс, втираючи сльози, дивилася на те, що Марія і на крок не відходила від Тая.

До Скотта підходили присутні та тихо висловлювали свої співчуття. Грейс підійшла разом з Купером. Він мовчки поплескав Скотта по плечу.

Грейс легко його обійняла:

— Тримайся! Мама у кращому місці, а ти будь сильним заради пам'яті про неї.

— Спасибі тобі. Дякую, що теж приїхала, — гірко всміхнувся Скотт.

Грейс підбадьорливо усміхнулася і відійшла вбік.

— Привіт, міс Епплгейт.

Грейс від несподіванки різко обернулась:

— Хуан? Вітання. Ти теж знаєш Скотта?

— Дружимо ще зі школи. Вони переїхали з Форт-Коллінза після загибелі його сестри, — відповів Хуан. — Добре, що на цвинтарі дощ припинився.

— Це точно, — кивнула Грейс.

— Пройдемо до виходу? Там почекаєш своїх.

— Добре, давай, — погодилася вона.

Вони вдвох повільно побрели алеєю, вздовж якої були висаджено карликові троянди та гортензії. Грейс поглядала на акуратно розташовані надгробні плити і відчуття тяжкості та неминучості здолало її. Як страшно жити, а одного прекрасного дня припинити своє існування, як сумно стати одним з міріад уламків часу. Як страшно стертися з цього світу та з пам'яті тих, хто любив тебе колись. Грейс аж здригнулася від тієї думки.

— Все нормально? — спитав Хуан, пильно дивлячись на неї.

— Тяжка атмосфера навколо і стає важко на серці, — сумно відповіла вона.

— Ну, тобі рано про це думати. Місіс Сіммонс довго та тяжко хворіла. Це стало полегшенням і для неї самої, і для Скотта. Він заривався: догляд за матір'ю, робота...

— Я розумію. Його не можна залишати зараз. Про нього треба дбати, аби відчував, що його, як і раніше, люблять, — гірко промовила Грейс.

Вони зупинилися за високими готичними воротами цвинтаря, поряд з припаркованими автомобілями гостей.

— Тобі точно вісімнадцять? — раптом поцікавився Хуан.

— Та начебто. А що? — Грейс усміхнулася.

— Мудрі речі кажеш і виглядаєш так неймовірно, — Хуан провів по її обличчі оцінюючим поглядом.

— Ти зараз намагаєшся мене підчепити? — зніяковіла Грейс.

— А я маю шанс це зробити? — Хуан усміхнувся.

— Треба подумати. Рішення не одного дня, — Грейс побачила Купера, котрий якраз прямував до них.

— Ось ти де! Мама шукає тебе. Їдемо до Скотта, — гукнув Купер.

— Добре, Куп, — кивнула Грейс.

Коротко попрощавшись з Хуаном, вони з Купером пройшли до джипу і Грейс одразу помітила, що Тая немає.

— А де Тай? — невимушено поцікавилася, сідаючи на заднє сидіння.

— Він поїхав з Марією та Скоттом, — відповіла Елізабет, клацаючи паском безпеки.

Грейс непомітно видихнула.

Опинившись у квартирі Скотта, Грейс присіла на один з диванів у вітальні, де Елізабет та Марія розносили запрошеним закуски та червоне вино. Їсти не хотілося. Вона крадькома дивилася на Тая і Марію, котрі обмінювалися поглядами, коли вона проходила повз нього.

Скотт так само відмовився від частування. Він дивився кудись перед собою, сидячи навпроти Грейс.

Коли гості розійшлися Тім піднявся на ноги і підійшов до нього.

— Поїхали до нас, синку. Навіщо тобі залишатись одному в квартирі? Вже нема сенсу. А в нас тобі завжди раді і завжди знайдеться зайва кімната, — Тімоті поплескав Скотта по плечу.