Розділ 3. Світанок на ранчо "Епплгейт"

Крізь сон у свідомість Грейс проникли голоси звідкись з вулиці. Вона різко сіла в ліжку і, протираючи очі, подивилася у бік вікна. Надворі було ясно, але сонце крізь фіранки не пробивалося. Грейс поплелася до вікна й відсунувши тюль визирнула надвір. Сонце ледве золотило верхівки дубів, якими була висаджена дорога до ранчо. Воно ліниво, мов товстий рудий кіт, виповзало на небосхил. Внутрішнє подвір'я було вкрите ніжно-рожевою вуаллю світанку і, здавалося, світилося.

Тімоті якраз говорив про щось з кремезним чоловіком, дуже схожим на іспанця, що зовсім не здивувало Грейс. У Колорадо жило багато іспанців ще з часів Золотої Лихоманки. Волосся незнайомця було стягнуте в гладкий хвіст на потилиці, а на обличчі застиг неприємний вираз. Купер виводив зі стійла коней, а Тай сидів на невеликому новенькому тракторі червоного кольору. Він чогось несхвально хитав головою, дивлячись на іспанця.

Грейс чула голоси, але не могла зрозуміти, про що йдеться. Через кілька хвилин Тай завів двигун і трактор покотив до широких воріт, за якими розкинулася неосяжна смарагдова гладь.

Зачаровано Грейс дивилася на плантацію і лише через кілька секунд до неї дійшло, що то і є цукрові буряки, про які говорив Тай напередодні.

За плантацією, суворо розділені сітчастими огорожами, тяглися землі інших фермерів — сусідів ранчо "Епплгейт".

На самому горизонті виднілися величні скелі Середнього Гірського Хребта. Напрочуд розкішні у своєму зеленому оздобленні та бездоганно красиві. Природа Лейк-Пленса вражала витонченістю та буянням фарб. Безперечно Колорадо був одним з найкрасивіших штатів Північної Америки.

Спати миттєво перехотілося і Грейс майже побігла у ванну. Прийнявши душ та впоравшись з ранковими процедурами повернулася до кімнати. Одягнувши просту джинсову спідницю та футболку жовтого кольору, спустилася на перший поверх і вийшла у внутрішній двір.

Тімоті одразу помітив її й широко усміхнувся:

— Ти вже прокинулася? Так рано?

— Звісно. Ви ж галасуєте так, що чутно навіть у Голдмайєра, — пожурила чоловіка Елізабет, котра якраз вийшла з великої комори.

— Це точно. Вибач, що розбудили, — Тімоті обійняв Грейс і цьомкнув у маківку.

Серце її радісно підстрибнуло.

— Ось і вона. Моя маленька Грейсі. А це наш добрий друг Хосе Де Ла Вега. Він займається збутом буряків, — представив присутніх Тімоті.

— Честь маю нарешті познайомитися з вами, юна синьйорина Епплгейт, — хитро усміхнувся Де Ла Вега, блиснувши чорними очима.

— Дякую, — Грейс крадькома глянула на Тімоті.

— Батько багато говорив про вас. Дуже добре, що ви нас нарешті порадували своїм приїздом, — продовжив Де Ла Вега.

Тімоті усміхнувся.

— Хочеш, сходимо до річки? — запропонував Купер. — Я веду коней на пасовище і дорогою поведу їх до річки.

— Куп, сестра голодна, — втрутилася Елізабет, несхвально хитаючи головою.

— Я не голодна, ще зарано, — усміхнулася Грейс. — Ходімо, Куп.

Вони вийшли за ворота, куди недавно виїхав Тай, і попрямували вздовж плантації в бік, де виднілася невелика лісосмуга.

— А тут роса, — щиро здивувалася Грейс.

— Ходила колись росою босоніж? — усміхнувся Купер, знімаючи легені мокасини.

— Ні. Що ти робиш? — здивовано засміялася Грейс, зиркаючи на те, як Купер спритно ступав босими ступнями по вологій траві.

— Спробуй. Чудове відчуття, — запропонував.

— Але ж я забрудню ноги і це якось негігієнічно, чи що, — зам'ялася вона в нерішучості.

— Ноги помиєш, городянко. Води вдосталь. Все інше — нісенітниця собача, — засміявся Купер.

— Ну гаразд, — Грейс зняла свої легкі балетки і ступила на траву. — Холодна!

— Нічого. Це спочатку, — засміявся він.

Трава виявилася дуже м'якою і приємною на дотик, а крижана роса через кілька секунд ходьби стала майже теплою. То справді було чудовим відчуттям. Грейс задоволено засміялася.

— Подобається? — усміхнувся Купер, підганяючи коней.

— Дуже. Тільки так тепер ходитиму. А ви завжди так рано прокидаєтеся?

— Майже. Тато та мама прокидаються близько п'ятої ранку. Мама готує сніданок для нас та робітників, а тато розподіляє завдання на день.

— Робітників? У вас люди працюють? — здивувалася Грейс.

— З містечка приїжджають ті, хто хочуть заробити. Тато не скупиться і платить всім заслужено. Вони працюють від світанку до години десятої, поки не підійметься спека, а потім повертаються ближче до сьомої вечора, тоді спека спадає, — пояснив Купер. — Ми вчотирьох не в змозі обробити стільки акрів землі, навіть з тією технікою, що маємо.

— Я розумію. У вас з Таєм теж є обов'язки?

— Звісно. Ми працюємо як і решта. Мої ось ще коні, — гордо випнув груди.

— Ви використовуєте їх для роботи? — Грейс з захопленням подивилася на чудового вороного скакуна, чия ідеально розчесана грива виблискувала й переливалася на сонці.

— Ти що? Це породисті красені. Хобі тата. Ми в принципі коней всі любимо. А для роботи маємо залізних конячок, — засміявся Купер, погладжуючи одного з коней.

Грейс теж усміхнулася.

Невдовзі вони дісталися річки, котра шумно неслася вздовж лісового берега. Річка була досить широкою, але нею можна було перебратися на інший берег навіть вплав. Вода в ній була майже прозора і Грейс побачила дрібні камінчики різних відтінків: від зеленувато-жовтого до буро-червоного.

— Красива річка. Як вона зветься?

— Ріо-Гранде*. Тут це маленька річечка, але бачила б ти її русло на схід. Просто гігантська, — відповів Купер. — Ти йди трохи вище, там міст.

— А ти? — здивувалася Грейс.

— Я поїду на Лунері, — Купер спритно скочив на каштанового коня, міцно чіпляючись за гриву.

— Навіть без сідла? — зумілася.

— Тільки на короткі відстані, — гмикнув Купер.

Грейс кивнула, спустившись до краю води, ополоснула ступні і взула врешті свої балетки. Пройшовши маленьким містком на протилежний берег, майже побігла за зведеним братом, котрий досить далеко проїхав без неї.