Розділ 1. Труднощі переїзду

Сергію!

Тільки так мені залишається висловлювати тугу за тобою.

А ще тій єдиній та справжній, котру ти так і не встиг зустріти...

Сонце ліниво хилилося до заходу, забарвлюючи світ навколо приємним помаранчевим кольором, котрий нагадував розплавлене золото. Таким ніжним і казковим захід сонця буває лише влітку. Немов чарівні феї розсипають всюди золотистий пилок і покривають природу дивовижним, прозорим блискучим покривалом.

Промені світла падали через відчинене вікно на краєчок ліжка затишної кімнати в лілово-білих тонах. На ній, стиснувшись у грудочку, лежала дівчина з довгим білявим волоссям. Її плечі здригалися від беззвучних ридань, а поруч валявся невеликий атлас Сполучених Штатів. У м'якому кріслі навпроти, обтягнутому мохнатим чохлом, сиділа миловидна сивоволоса жінка.

Старенька співчутливо подивилася на дівчину:

— Грейс, люба, прошу тебе, витри сльози.

Грейс підняла на стареньку заплакані темно-карі очі.

— Я більше не можу витримувати ці сльози. Більше не можу! Не знаю, що мені робити, — з вицвілих блакитних очей старенької теж бризнули сльози.

— Я завжди була настільки небажаною дитиною? — чистим мелодійним голосом спитала Грейс.

— Ні! Що ти таке кажеш?!

— Бабусю, але ж це правда. Мама любить тільки Джека та Поллі, батько згадує про мене лише на Різдво та мій день народження. Я їм не потрібна… Ось що означає народити дитину в дев'ятнадцять років. Я просто помилка.

— Ох, Грейсі! Моя рідна, це не так. Ти не можеш бути помилкою. Ти потрібна їм і мені, твоїй старенькій.

— Сьогодні мама заявила, що ніколи не хотіла мене, — голос Грейс зірвався на крик. — Що у всьому винен батько! Але й йому я не потрібна. Джозі мене зовсім не хотіла? Скажи правду, Ненні?

— Грейсі, твої батьки справді були надто молоді, але ти не помилка, — спробувала знайти хоч якесь пояснення Ненсі.

— Бабусю, мама вважає інакше. І батько, мабуть, вважає так само, — видихнула Грейс.

— Неправда, — Ненсі замовкла, але потім, провівши рукою по сріблясто-сивому волоссю, заплетеному в старомодну чопорну зачіску-кошик, продовжила. — Тім любить тебе. І Джозі любив колись. Вона у всьому винна. Вона змусила його втекти. Хай простить мене Господь, що я виховала таку дочку.

— Ти не винна. Зараз Джозі каже, що щаслива з коханим чоловіком та улюбленою донькою, а я… Я в цю картину не вписуюсь ні під яким кутом. Вона мене ненавидить і Поллі теж ненавидить.

— Знаєш що, а може поїдеш до батька? — раптом запропонувала Ненсі.

— Що? — Грейс здивовано підняла витончену брову. — Як? Ми не бачилися одинадцять років. Як я до нього заявлюсь тепер? Що скажу? У нього теж сім'я: дружина, сини, — Грейс тяжко зітхнула.

— Ти його єдина дочка, хлопчики — сини його теперішньої дружини… Ми спілкуємося з Тімом упродовж усіх цих років і він дуже хоче тебе побачити, — обережно промовила Ненсі.

— Чому ти не казала ніколи цього? — Грейс різко сіла на ліжку.

— Твоя матір нічого не знає і я хочу, щоб так залишалося й надалі. Вона й мене погрожує викинути звідси, хоча це мій дім, — стиснула тонкі вуста Ненсі.

— Але як я скажу, що поїду до Тімоті? — замислилася Грейс.

— Так і скажеш... Грейсі, гірше аніж тут, тобі не буде ніде. Повір, — Ненсі ласкаво поцілувала онучку в чоло і рушила з кімнати. — Я накриваю на стіл. За вечерею й скажеш. А твій батько зрадіє. Повір.

Грейс знову взяла до рук атлас і знайшла очима штат Колорадо. Саме там і жив її батько протягом останніх одинадцяти років після розлучення з Джозі Престон.

За вечерею Грейс не могла проковтнути й шматочка, відчужено водячи виделкою по тарілці. Нерви були на межі, але окрім Ненсі ніхто її стану не помітив. Джозі мило усміхалася чоловікові й гладила по темноволосій голові десятирічну дочку Поллі. На старшу доньку навіть не звертала уваги.

— Ти, здається, про щось хотіла поговорити з нами, Грейс, — раптом промовила Ненсі.

Грейс стрепенулась від несподіванки.

— Так? І про що? — Джек відклав виделку й саркастично усміхнувся.

— Не звертай уваги. Чергова нісенітниця, — змахнула рукою Джозі. — До речі, після того, як прибереш, вигуляй Тотті. Ми поїдемо в гості до Бенсонів.

— Я їду до тата! — Грейс видихнула і втупилася в свою тарілку.

— Що? Що ти сказала? — Джозі різко обернулася до неї. — Ти в своєму розумі? Він тебе покинув. Ти не була потрібна йому протягом одинадцяти років і нічого не змінилося зараз.

— Що за маячня? До якого ще тата? Забудь про це, Грейс, — сердито прошипів Джек. — Я твій тато.

— Я хочу поїхати до Тімоті. Це не злочин, — стійко трималася Грейс.

— Ні, злочин. Я тебе вчила, одягала, годувала. Я вкривала тебе на ніч, напувала мікстурами, коли в тебе був жар, а ти... — від злості обличчя Джозі, обрамлене короткими темними пасмами, спотворилося.

— Я все це робила, а не ти, Джозі, — втрутилася Ненсі.

— Я вбила через неї свою молодість. Я… — не маючи вагомих аргументів Джозі глянула на чоловіка. — Джеку?

— Ти не можеш так образити свою матір і поїхати до людини, яку вона зневажає, — прогримів Джек.

— Мамо, ти й мене зневажаєш, називаючи його дочкою і забуваючи, що я ще й твоя. Завжди кажеш, що у твоєму житті все чудово, окрім мене. То в чому ж проблема? Я врятую тебе від цього дрібного непорозуміння. От і все! — закричала Грейс. По її гарненьких щоках заструмували сльози.

— Невдячна погань, — Джозі гримнула об стіл своєю тарілкою. — Я завжди знала, що ти така. Їдь до болота, де живе той селюк, і більше не повертайся сюди. Ніколи!

— Джозефіно, припини негайно! — Ненсі схопилася на ноги.

— Заткнися, мамо! — гаркнула Джозі.

— Мабуть, це ви її й намовили все кинути й помчати до біса на паски. Розумна стара! — огризнувся Джек.