Оповідання 4. Важкий камінчик неправди, або Як Плямчик шукав свою сміливість

У Лісовій школі панував звичайний, затишний ранок. Це був один із тих днів, коли сонце, наче цікавий учень, заглядає у вікна, залишаючи на підлозі довгі золотисті смуги. У класі стояв особливий аромат — суміш свіжої хвої, паперу нових зошитів, гладенької деревини парт і ледь відчутний, солодкий запах яблук, що виглядали з чиїхось рюкзаків.

Пані Сова стояла біля дошки, повільно записуючи нове завдання. Її крейда м’яко стукала по поверхні: «тук-тук-стик». Звірята слухали її по-різному, і в кожного це виходило по-своєму.

Білочка Іскра навіть нахилилася вперед, ледь не впираючись носиком у парту, — вона боялася пропустити бодай слово. Мишка Тишка слухала так тихо, що здавалося, вона перетворилася на маленьку статуйку, але її великі вушка були налаштовані, як локатори. Зайчик Пухлик кивав головою так старанно і ритмічно, ніби від швидкості його кивків залежало, наскільки правильно він зрозуміє урок. Навіть вовченя Грім сьогодні перевершив самого себе: він сидів рівно, міцно зчепивши лапи, і з усіх сил намагався не перебивати вчительку — і це вже було для нього справжнім подвигом.

А Плямчик… Плямчик сьогодні ніяк не міг знайти собі місця. Єнот Плямчик за своєю природою був дуже активним. Його лапки постійно мали щось мацати, крутити або перекладати. Спочатку він просто тихенько переминався з лапи на лапу. Потім почав крутитися на стільці, який ледь чутно рипів у такт його рухам. А потім його увага повністю переключилася на власну парту.

Він почав розглядати дерев’яну поверхню так уважно, ніби бачив її вперше в житті. Плямчик вивчав кожен візерунок на деревині, кожну маленьку цяточку. — Цікаво, а що буде, якщо трохи натиснути тут?.. — прошепотів він сам до себе, так тихо, що навіть Тишка не почула.

Його чутлива лапка торкнулася самого краю парти. Парта була стара, зроблена з добротного дуба, але роки служби дали про себе знати: у кутку деревина трохи розсохлася, і планка була розхитаною. Плямчик відчув цей легкий люфт. Це було так цікаво! Він легенько натиснув пальчиком. Парта видала тонкий, жалібний скрип.

Плямчик завмер, зиркнув на пані Сову — вона продовжувала писати. Він натиснув ще раз, трохи сильніше. Скрип повторився. Це було схоже на якусь таємну розмову з меблями. — Ого… — прошепотів єнот, і цікавість остаточно перемогла обережність. Він натиснув усією силою своєї маленької лапи.

Трісь!

Звук був коротким, але в тиші класу він пролунав, наче постріл. Невеликий шматочок дерев’яної планки відколовся, відлетів і з глухим стукотом упав прямо Плямчику під лапи. Світ навколо єнота ніби зупинився. Серце миттєво перейшло на прискорений темп: «тук… тук… ТУК!». Воно калатало так сильно, що Плямчику здалося, ніби його чути на весь ліс. — Ой… — пискнув він, миттєво збліднувши під своїм хутром.

Він швидко, майже блискавично, схопив відламаний шматок і заховав його під стіл, притиснувши до колін. Хвилина минала за хвилиною. Здавалося, ніхто не помітив. Пані Сова все ще стояла спиною до класу. Пухлик далі кивав, Іскра далі дивилася на дошку. Плямчик почав повільно видихати, сподіваючись, що гроза оминула його.

Але в цей момент пані Сова, наче відчувши щось недобре, повільно обернулася. Її мудрі очі обвели клас і зупинилися на Плямчику, який сидів неприродно рівно, наче проковтнув лінійку. — Плямчику, у тебе все добре? — спокійно запитала вона. — Ти якийсь дуже блідий. — Та-а-ак… Усе просто чудово! Найкраще у світі! — занадто швидко і занадто голосно відповів він. Його голос зрадницьки здригнувся на останньому слові.

І саме в цю мить Грім, який сидів поруч і намагався влаштуватися зручніше, трохи відсунув свою парту, щоб звільнити місце для ніг. Його парта зачепила парту Плямчика. Без підтримки відламаної планки конструкція хитнулася. Рип-скрип… — парта Плямчика похилилася набік, і тепер усі побачили потворну тріщину на краю.

Пані Сова підійшла ближче і подивилася на пошкоджене дерево. — Здається, ця парта потребує негайної уваги, — сказала вона, торкаючись тріщини крилом. Плямчик відчув, як у нього всередині все стислося в тугий холодний вузол. Його лапи під столом тремтіли, стискаючи докази — дерев’яну тріску. Він міг сказати правду. Міг просто зараз встати і зізнатися. Але страх був сильнішим. Страх малював страшні картини: як на нього будуть сваритися, як його виженуть з класу, як друзі будуть показувати на нього пальцем.

І тоді невидимий лихий шепіт підказав йому вихід. — Це… це Грім! — раптом випалив Плямчик, вказуючи лапкою на сусіда. — Він її штовхнув! Прямо зараз! Клас миттєво затих. Навіть вітер за вікном, здавалося, припинив шелестіти листям. Грім здивовано підняв голову. Його великі вуха стали дибки. — Що?! Що ти верзеш? — обурився він.

— Ти її посунув лапою! — швидко, намагаючись переконати самого себе, продовжував Плямчик. — Ти штовхнув, і вона… ну… взяла і зламалася. Я сам бачив! Грім насупився, його брови зійшлися на переніссі: — Я тільки трохи відсунув, щоб сісти рівно! Вона вже була така розхитана! Я нічого не ламав! — Я бачив, як вона тріснула саме від твого поштовху! — вигукнув Плямчик, відчуваючи, як обличчя починає палати.

Це було неправдою. І Плямчик знав це кожною клітинкою свого тіла. Він бачив, як здивування в очах Грома змінюється на образу і гнів. Пані Сова подивилася на них обох. Її погляд був глибоким і серйозним, але в ньому не було гніву. Тільки тихе очікування. — Добре, — спокійно сказала вона через довгу паузу. — Ми не будемо зараз проводити розслідування і з’ясовувати, хто правий, а хто ні. Спочатку — ми маємо вирішити проблему. Парта не може залишатися зламаною.

Вона звернулася до всього класу: — Хто може допомогти виправити пошкодження? Бобер Майстер одразу підняв лапку. Для нього не було більшої радості, ніж щось лагодити. — Я подивлюся, пані Сово, — сказав він, уже дістаючи зі свого маленького робочого пояса невеликий молоточок і тюбик з деревним клеєм.

Він обережно підійшов до парти, наче лікар до пацієнта. Оглянув тріщину, провів лапкою по шорсткому місцю, де колись була планка. — Тут можна все полагодити, — професійно виснував Майстер. — Але треба працювати дуже акуратно. Якщо ми просто заллємо клей, він не триматиметься. Нам потрібен той шматочок, який відпав. Без нього парта буде кривою.