Оповідання 1. Кошик сміливості та перший день у школі

Березовий ранок у лісі починався тихо. Навіть вітер цього дня не поспішав — ніби знав, що сьогодні особливий день. Сонце визирало обережно, а роса на траві блищала так, ніби теж хвилювалася.

Сьогодні відкривала двері Лісова школа.

І п’ятнадцять маленьких звірят ішли до неї вперше. Пухлик ішов поруч із Шурхом і Лапкою, але думками був десь далеко. Його морквяна булочка лежала в пакетику й пахла так смачно, що від цього ставало ще гірше. — Я з’їв… майже половину, — прошепотів він. — Це вже перемога, — одразу сказав Шурх, який сьогодні з самого ранку поводився так, ніби керує цілою експедицією. — У мене є план: якщо стане страшно — ми дивимося, хто ще боїться. І тоді боїмося разом. Це зменшує страх на… приблизно дві третини. — А якщо не зменшує? — тихо спитав Пухлик. — Тоді ми вигадуємо новий план, — впевнено відповів Шурх.

Лапка поправила стрічку на вушку і спокійно сказала: — І не забуваємо дихати. І витирати мордочку. Це допомагає. Пухлик кивнув. Йому дуже хотілося, щоб усе було просто: прийшов, сів, і ніхто не помітив, що він хвилюється. Але серце билося швидко-швидко, а в животі ніби хтось запустив цілу зграя метеликів.

З гілки над ними раптом стрибнула Іскра. — Ви теж у перший клас?! — вигукнула вона так голосно, що Пухлик аж підскочив. — Я вже майже не хвилююся! Тобто хвилююся, але швидко! А ви як? А що у вас у рюкзаках? — Іскро… — тихо озвалася Тишка, яка спускалася слідом. — Трошки тихіше… в мене всередині й так шумно. Іскра одразу зменшила голос, ніби хтось повернув невидиму ручку: — Вибач. Я від хвилювання гучна. — А я від хвилювання тиха, — сказала Тишка. — Значить, ми разом нормальні, — усміхнулася Іскра і взяла її за лапку.

Пухлик подивився на них і вперше за ранок трохи усміхнувся. Із кущів вийшов їжачок Колючка. Його голки стирчали так, ніби теж боялися. — Привіт… — сказав він майже нечутно. — Ого, у тебе сьогодні “суперзахист”, — весело сказала Іскра. Колючка зніяковів: — Це не спеціально. Це… коли хвилююся. — У мене метелики, — сказав Пухлик. — У мене шум, — додала Тишка. — У мене… — Колючка задумався. — Наче хтось перевернув горщик у животі. — Значить, ми всі нормальні, — підсумував Шурх.

Стежкою підійшли два вовки. — Я не боюся! — одразу оголосив Грім. — Я просто… хочу їсти. Це не страх! Тінь, який ішов поруч, спокійно сказав: — Ти боїшся, що тебе не приймуть. Грім зупинився, потім фиркнув: — Я… я просто голосно думаю! — Можеш думати тихіше? — несміливо попросила Тишка. Грім на секунду замислився. Потім сказав уже значно тихіше: — Можу. І сам здивувався.

На галявині з’явилася лисичка Руда. Вона йшла впевнено, але всередині все одно хвилювалася. — Я вирішила, — сказала вона, — що буду найкращою в класі. — А якщо не вийде? — спитав Плямчик, який вискочив разом із Крихтою з нірки. Руда на мить замовкла. — Тоді… буду старатися ще більше, — відповіла вона. — А я буду першою, хто підніме лапу, — заявила Крихта. — А я буду смішити, — додав Плямчик. — Бо коли смішно — не так страшно. — Це правда, — тихо сказав Тінь.

До них підійшов бобер Майстер. Він виглядав серйозно і зібрано. — У мене все готово, — повідомив він. — І якщо щось зламається — я полагоджу. — Навіть страх? — пожартував Плямчик. Майстер подумав. — Якщо страх зламається — так. Усі засміялися.

Із заростей вийшов ведмедик Бублик, трохи запізнившись. — Я переживаю… — зізнався він. — Бо якщо в школі не можна буде їсти, це буде… складно. — Думаю, на перерві можна, — сказала Іскра. — Ти впевнена? — Бублик аж нахилився до неї. — Не зовсім, але звучить переконливо, — чесно відповіла вона. Бублик видихнув: — Мені вже легше.

Поруч ішла косуля Зірка, обережно тримаючи яблуко. — Я боюся його впустити, — прошепотіла вона. — Якщо впустиш — піднімемо, — сказав Ярко, який підійшов останнім. — Нічого страшного не станеться. Його голос був спокійний, і від цього всім стало трохи легше.

Вони разом підійшли до школи. Двері відчинилися, і звірята зайшли в клас. Там було світло, затишно, а на дошці було написано великими літерами: “Тут можна помилятися”.

Пухлик ще не встиг як слід сісти, як його рюкзак смикнувся — і морквяна булочка вискочила й покотилася між партами. — Ой… — пискнув він і завмер. Булочка докотилася до лап Бублика. Ведмедик обережно підняв її і сказав: — Тримай. Я не беру чуже. Навіть якщо дуже хочеться. У класі хтось тихо засміявся. Не з Пухлика — разом із ним. — Вона просто теж хвилюється, — сказала Тишка. — І вирішила втекти, — додав Плямчик. Пухлик посміхнувся. Йому стало легше.

У цей момент у клас зайшла пані Сова. Вона була спокійна і уважна. Її великі очі дивилися так, ніби вона бачить не тільки те, що є, а й те, що тільки починається. — Доброго ранку, першокласники, — сказала вона. Клас стих. — Хто сьогодні хвилювався? — запитала пані Сова. Спочатку підняли лапки кілька звірят. Потім ще. І ще. І раптом — майже всі. — Я боявся, що не доїм сніданок, — сказав Бублик. — А я — що скажу щось не так, — прошепотів Колючка. — А я — що буду занадто гучною, — сказала Іскра. — А я — що буду занадто тихою, — додала Тишка.

Пані Сова кивнула. — Страх — це нормально, — сказала вона. — Це означає, що для вас це важливо. Вона намалювала на дошці велике коло. — Це ваш клас. А це ви. Вона намалювала маленькі кружечки всередині. — Ви різні. І це добре. Бо саме тому ви можете допомагати одне одному.

Вона поставила на стіл кошик. — Давайте зробимо щось важливе. Кожен покладе сюди щось маленьке зі свого сніданку і скаже, чим може бути корисний іншим. Звірята почали підходити.

• Майстер поклав серветку і сказав, що може допомогти, якщо щось зламається.
• Лапка — що допоможе тримати порядок.
• Іскра — що зробить весело.
• Тишка — що буде слухати.
• Колючка — що пояснить.
• Руда — що розкаже історію.
• Зірка — що підтримає.
• Крихта — що буде сміливою.
• Плямчик — що буде смішити.
• Тінь — що допоможе помиритися.
• Бублик — що обійме.
• Ярко — що не дасть нікому залишитися самому.