6

Нарешті випав сніг. Так, в середині січня, але ж випав. Перший, чистий та й ще навалило його так багато, ніби він йшов вже давно та рясно, ну, як мінімум тиждень, а то й навіть місяць добряче так валив.

Все вмить стало таким чистим та білим, ніби небо зжалилось над людськими гріхами, вкривши їх по всій землі своїм, неземним покривалом, аби кожен з нас, вже вкотре, отримав чудову спробу, почати життя мовби з самого початку, разом з Новим роком, буквально з чистого листа.

Вони не бачились вже тиждень, але для нього, ця розлука тяглась вже вічність. Він зупинився посеред окопу, який через накиданий сніг став не таким глибоким. Чогось захотілось побачити її.

Присівши навпочіпки, він дістав її фото і в котре, залюбувався нею, ніби побачив вперше. Яка ж вона була у нього гарна. Ці очі, брови, ці губи надзвичайні – він зітхнув на повні груди, не відриваючи погляду від її обличчя, буквально скануючи його сантиметр за сантиметром, видихнувши із себе доволі дивний мікс – суму та щастя.

Суму, від того, що не може її побачити зараз, доторкнутись до неї, відчути її подих, запах, усю її відчути врешті до кінчиків волосся.

А щастя, в душі легенько лоскотало лише від однієї думки, що є вона у нього і не зважаючи на відстань, скажену, нездоланну відстань, що зараз пролягла між ними, вона постійно була у нього в серці, від чого то калатало так сильно, що іноді потрібно було торкатися долонею грудей, аби воно хоч трохи заспокоїлось, хоч трохи вчухло, бо ж вискочити ненароком ще б могло, на стільки переповнене любов'ю, що іноді йому здавалось, аби легенько, граючись, звернути зміг би гори, якщо би ті зненацька вирішили між ними встати. Та що там гори – він ріки зміг би зупинити та море з океаном місцями поміняти, якщо б вона того лише би захотіла.

Як тільки він присів, у декількох метрах від нього, упала міна, рясно сипнувши осколками як раз, у нього над головою. Він ледве встиг притиснути її фотографію до грудей, ніби прикриваючи свою кохану собою від смерті, яка прилетіла від російських братів, але ж насправді, це вона тільки що врятувала йому життя. Якби він не присів навпочіпки, чомусь вирішивши полюбуватись своїм дивом, зараз би ті осколки увійшли не в насип над окопом, а акурат у нього.

– Дякую серденько – з ніжністю промовив він, звертаючись до неї мов до свого янголятки, що Бог йому подарував незрозуміло за які заслуги.

Десь далеко позаду знов почувся гулкий звук пострілу, але він ніби й не чув його, не звертаючи на те уваги, не відриваючись дивився він на свою кохану. Знов вибух. Міна вдруге лягла біля нього. Земля здригнувшись, рясно посипалась в окоп. Він нагнувся над фотографією, автоматично притиснувши її до грудей, аби на неї не потрапили куски розпаленої вибухом землі в перемішку з талим снігом.

– Тварі недоношені – грубою лайкою поливав сепарів молодий хлопчина з Житомира, бо стріляти у відповідь було не дозволено, аби любою ціною втримати перемир'я. Перемир'я, яке нажаль, існувало лише на папері та в запаленій уяві політиків, які були далеко від цих постійних обстрілів, щиро віруючи у те що воно насправді існує, вважаючи це, аби не за найбільше своє політичне досягнення, бо іншого нічого не було, як і до речі, того самого перемир'я.

Ще б місяць тому, він би теж злився, хапаючись за зброю, навіть не маючи змоги через заборону натиснути на гашетку, але то було тоді, в якомусь іншому житті такому далекому, що іноді йому здавалось, мов то було не з ним, бо ж, то було до того, як він зустрів її, до того, як вперше побачив це таке прекрасне личко. Він струсив з себе землю, що присипала його від вибуху міни, яка знову розірвалась зовсім близько, а він ніби й не помічав цього, обережно прибравши руку від грудей, якою прикрив фото, він знов подивився на неї, а вона, ніби тільки й чекала на це, в ту ж саму мит, відразу засяяла промінчиками щастя що замерхкотіли в її прекрасних оченятах, а посмішка, її легенька прекрасна мов поцілунок посмішка, відразу знов наповнила його любов'ю.

– Дивно – подумав він, дивлячись на своїх товаришів, які попадали на дно окопу, ховаючись від мін, а він один, так і сидів не ворухнувшись – коли любиш – нічого не боїшся, навіть вмирати. Це тому, що любов і смерть перемагає – подумав він, ховаючи фото у внутрішній карман, із задоволенням вдихаючи, гаряче повітря, що так відверто пахло смертю, але воно йому в цей час здавалося прекрасним.

– Що ж вам не йметься, бісові діти – подумав він, сам собі всміхаючись, глядячи у бік, звідки кидали міни. В бік, де вже сьомий рік поспіль на українській землі стояли російські найманці – цікаво, вони взагалі здатні любити? – несподівано для себе подумав він, – напевно що ні, – в ту ж мить, сам собі відповів він – бо ж, якби любили то не вбивали б, просто не змогли б тоді вбивати, якби по справжньому любили – з жалем подумав він про росіян, як про якихось нещасних, обділених Богом людей від яких Той забрав найголовніше, що людину робить людиною – велику та чисту любов – дякую, що я не такий і це все через тебе – подумки звернувся він до своєї коханої дівчинки, ніжно торкнувшись долонею грудей де у внутрішньому кармані лежала її фотографія і легко підхопивши автомат зі снігу, з посмішкою пішов на спостережний пост…

Любов сильно змінила його за цей місяць. Він ніби світився з середини, ніби не помічав того бруду, біди та паскудства якого так багато було на війні, навколо нього бо що б він не робив, чим би не займався, перед очима завжди була вона, її чарівна посмішка і ті, неймовірно гарні очі, які не відпускали його від себе, постійно наповнюючи серце таким потужним відчуттям щасті, любові та радості, що він якби й схотів зненацька то й, і тоді не зміг би вчинити щось непотрібне. Здавалось, тепер, якби довелось, він навіть й стріляв би у ворога якось по особливому, не так як раніше, принаймні точно – без ненависті, люті, не повірите – з любов'ю. З великою любов'ю до всього що він робить, що захищає, що стереже та боронить. Але наразі було перемир'я, принаймні так вважалось, то ж, оголошене політиками, воно не давало змоги стріляти у відповідь тому, залишалось лише любити – її любити, а через неї і весь світ який йому завжди і звідусіль посміхався її чарівною посмішкою, дивлячись на нього її прекрасними очима.