2

Він прокинувся від неприємного відчуття в лівій руці, – зрозуміло, – всміхнувся сам собі чоловік, втямивши причину неподобства.

Так то була її мила голівка, яка лежала поруч, мов пташеня в гнізді, зручно вмостившись на його руці. Пересилюючи біль – рука реально добряче затерпла, він продовжував лежати нерухомо, намагаючись її часом не збудити своїм незначним рухом, аби хоч трохи, тим самим, продовжити ті недовгі, але такі дорогі хвилини її ранішнього, такого бажаного та солодкого для неї сну.

Врешті годинник наполегливо вказав – пора вставати. Ні, не йому – їй. Від чого він легенько рухнув рукою, яка вже ледь слухалась.

Чоловік всміхнувся – йому було так приємно від того, що вона поруч. То було таке сильне відчуття, що він готовий був дати ту руку відрубати аби лише вона ще хвилинку поспала. Від його руху, вона щось по дитячому муркнула, легенько ткнувшись своїм носиком йому під пахву, від чого їй там залоскотало і вона смішно, не просипаючись, потерла носик кулачком, після чого так само муркнувши щось незрозуміле, знов впевнено та щасливо ткнулась йому під пахву.

Повільно опустивши руку по її стрункому стану, він, ніби випадково наткнувся на її сіднички – такі кругленькі і жаданні що не могли не викликати захоплення най у самого ярого женоненависника. Хвилинку вагаючись, він ніжно стиснув одну з них своєю крепкою рукою, якою легко міг би й вдушити, але ні – це все вже позаду. АТО, війна, тепер він в запасі – пенсіонер, мать його туди))).

Дівчина замуркотіла, мов кішечка і ледь ворухнувшись, перемістила свою голівку з руки йому на груди, вперто не бажаючи просинатись.

– Вставай, на роботу спізнишся – сказав він їй тихенько, ніжно цьомкнувши при цьому її в головку, яка так мило причаїлась на його широких мов двоспальне ліжко могутніх грудях, ніби вибачаючись за те що змушено будить її.

– Не хочу – бормотнула дівчина, не відкриваючи очей.

– Треба – коротко по військовому, рішуче промовив він, легким рухом стягнувши з неї коцика (то по нашому – дуже тепла ковдра), тим самим, таки змусивши її до рішучих дій, бо в кімнаті було доволі прохолодно.

Споглядаючи за її струнким гарним станом, який сонно хилитаючись, поплівся до ванни, він чи то їй, чи то собі промовив тихо – от бач, з тобою все набагато простіше, а от з ними ніяк – подумав він, маючи на увазі керівництво держави та Збройних Сил, яке вже сьомий рік поспіль принципово не бажало воювати з ворогом, звільняючи державу від російської навали – так, набагато простіше – повторив він всміхнувшись – тому й люблю тебе, – добавив він, встаючи вслід за нею та впевненим кроком колишнього військового, рушаючи до кухні робити каву своїй коханій дружині…