Еммі і любов

Історія про любов, яка має різний розмір.

Учора мама, коли вкладала Еммі спати, тихенько сказала:

— Спи, моє золотко, я дуже тебе люблю.

Еммі радісно вмостилася під ковдрою й солодко заснула. І наснилася їй Мамина Любов.

Вона була схожа на м’яку, легку, пухнасту хмаринку, що огортала дівчинку з усіх боків, захищала, зігрівала й дарувала світлу радість.

Уранці, коли Еммі прокинулася, те тепле відчуття ще деякий час жило в ній.

Дівчинка замислилася: а що ж таке любов? Як зрозуміти, що ти когось любиш? Чи однакова любов до мами, до улюбленої іграшки чи до киці Тюпи? А може все-таки вона різна?

Вона пригадала те особливе тепло всередині, яке з’являлося, коли мама пригортала її до себе. Схоже відчуття виникало й тоді, коли вона гладила кицю Тюпу. Але воно було меншим, ніби займало трохи менше місця.

Іграшка теж озивалася теплом десь усередині, та іграшку можна було замінити, а маму і Тюпу — ні.

Еммі почала пригадувати різні речі й людей, які були для неї важливими. Деякі з них знаходили своє місце в ній, а для інших там місця не виявлялось. Одні займали лише її крихітну частинку, інші — великий простір.
Найбільше місця займала мама.

— Ось воно що! — зраділа дівчинка. — Те, що я люблю, живе в мені. І чим сильніша любов, тим більше місця вона займає.

Цього дня ранок Еммі почався з Любові.

А коли день починається з любові — він обов’язково буде добрим.

© Наталія Лещенко, 2026