Еммі і третє око

Ця історія — про Еммі та внутрішній зір, який інколи бачить більше, ніж очі.

Теплого літнього ранку Еммі з улюбленою кицею Тюпою сиділи в затінку під деревом неподалік від дому.

— А ти знаєш, — запитала Еммі Тюпу, — навіщо голові очі? У голови їх аж два, а в живота — жодного. Якось це несправедливо. Я, наприклад, багато чого бачу животом, — задумливо мовила вона, — особливо коли заплющую очі. Він бурчить і напружується, коли мені страшно. У ньому розливається тепло, коли я радію. А коли сумно — він ніби кам’яніє.

Тюпа, звісно, нічого не відповіла, лише замуркотіла ще голосніше. Думки дівчинки повільно й ліниво плинули далі.

— Якось я бачила картинку, — пригадала Еммі, — на ній у поважного дідуся було аж три ока. Третє — просто на лобі. Він не здавався ані страшним, ані небезпечним, лише трохи задумливим. Цікаво, що він бачив тим третім оком? Можливо, те, чого інші не помічають? Чи те, що я відчуваю своїм животом?

Відповідь не встигла з’явитися.

Тюпа раптом різко підскочила з місця й кинулася до дверей будинку. Еммі здивовано глянула на неї й теж підвелася. Тріск і шум змусили її озирнутися. Здоровенна гілка гупнула рівнісінько на те місце, де вони щойно сиділи.

Живіт у Еммі напружився й забурчав.

— Ого, — прошепотіла вона. — Виходить, у моєї киці теж є третє око. Може, не на лобі, а десь усередині… І, здається, воно бачить небезпеку.

Еммі лагідно погладила Тюпу. Вона, як і киця, іноді бачила більше, ніж видно очима.

© Наталія Лещенко, 2026