Школа 351

 Зима. Школа номер 351. Дзвінок на перерву. Восьмикласники запалюють цигарки. Вже не вперше за цей семестр. Їх проганяє двірник. Пригрозив директором, але хлопці втекли.

Пятеро восьмикласників біжать та сміються. Тепер вони у безпечному місці. Вони – найбільші шибеники у школі.

Давайте по порядку. Діма. Діма – самий крутий. Він кинув петарду в шкільний туалет. Все б нічого, якби старий фізкультурник краще б дбав про свій раціон. Він сидів у сусідній кабінці. Як казали старшокласники: «той лисий хрін, напевно, від переляку до стелі підскочив».

Тоді Діма, як справжній пацан сміявся і віддавав «п'ятюні».

Хоча потім вдома й в кабінеті директора він декілька раз плакав, благаючи спочатку не позбавляти його інтернету, а потім не виганяти із школи (але це краще тримати в секреті).

Коля і Саша. Вони прославилися тим, що вийшли на «стрілу» із двома десятикласниками. Ще й причина, яка чудова - девятикласниця. Дівчина подобалась Колі. Проблема була у тому, що вона «зустрічалася» із десятикласником.

Коля вирішив боротися за серце коханої. Покликав свого найкращого друга Сашу. Не пощастило Саші.

Обоє програли у нечесній боротьбі. Коля отримав синяк під ліве око, а Саша під праве.

Видно, десятикласники полюбляли математику та симетрію, як невід'ємну її частину.

Битва була програна, але не війна. Коля готує план помсти, але поки не про це…

Віталік і Женя. Близнюки. Наче, непогані хлопці, але компанія їх потрошки змінює.

Цигарка димиться.

 — Сьогодні має новенька приїхати. – сказав Коля.

 Цигарка димиться. Тиша.

— Будемо робити, як завжди? – продовжує Коля.

Друга цигарка димиться.

— Звісно. – відповів Діма, харкаючи на білий сніг.

Саша захотів відлити. Відвернувся та відкрив ширінку. Білість снігу потрохи втрачала свої позиції.

— Тільки чур, що я більше не буду в костюмі. – казав Саша, відводячи потребу.

Лише він та Діма ходили «помалому» при всіх. Їх підлітковий період почався раніше за інших. Вони хотіли публічної слави.

Третя цигарка димиться. Затяжка.

— Ти ж завжди був у костюмі. – мовив Женя.

Сірий дим виходить із рота. Четверта цигарка димиться.

— А тепер не хочу.

Цигарка впала на сніг.

— Добре. Віталік, ти будеш в костюмі. Коля закриває двері. Я відволікаю. Саша і Женя, знімаєте на телефон. Всі поняли? – розповів план Діма.

Усі все зрозуміли.

Дзвінок на урок. Восьмикласники повернулися до класу.

Вчителька заходить до класу не сама. Нова учениця готова зайняти своє місце. Сідає біля однієї товстенької дівчини. Єдине вільне місце.

Вчителька починає урок.

— Привіт, я Катя. – шепотом почала новенька.

— Привіт, я Свєта.

— Приємно познайомитися.

— Тоже.

Обоє відразу найшли спільну мову. Катя помічає тихий по черговий хлопчачий регіт.

— З чого вони сміються? – запитали Катя.

— Ти сіла біля мене.

— І що? – здивувалася новенька.

— Це ніби смішно, якщо хтось сідає біля мене, але я на них увагу не звертаю.

— Вони над тобою знущаються?

— Деколи. Доречі, будь обережною, сьогодні твій перший день.

— І що?

— Це не можна розповідати, але… Тебе будуть лякати.

— Лякати?

— Так якимось страшним костюмом.

— Для чого?

— Така традиція. Всіх новеньких так лякають, знімають на телефон, а потім постійно передивляються і сміються.

Урок закінчився. Перерва.

— Света, мені треба твоя допомога. В тебе є телефон?

…

Останній урок закінчився. Діти навипередки біжать додому. У класі залишилися Катя, Свєта і п’ятеро шибеників.

Діма підходить до Свєти, яка повільно збирає рюкзак. Каже на вухо:

— Ти чого так довго збираєшся, черепахо?

— Хочу і збираюся.

Діма відходить від Свєти і починає відволікати Катю недолугою розмовою. У клас заходить «привид». Коля зачиняє двері. Женя і Саша дістають телефони.

Катя робить вигляд, що його не помічає. Привид із неймовірним криком вилітає із-за спини Діми.

Нічого. Катя не злякалася. У хлопців сумні обличчя. Діма каже:

— Ти чого не злякалася? Маленькі дівчата повинні боятися привидів.

— Маленькі дівчата повинні боятися таких дурників як ви. – відповіла новенька.

Віталік виринає із-під білої простині.

— От блін. Нічого не вийшло.

Катя продовжує:

— Ага. От тільки ти даремно привидом прикинувся.

— Чому? – здивовано запитує Віталік.

— Ти що не знав?

— Про що?

— Кожен хто прикиниться привидом, от це як ти, то сам ним стане.

На очах «привида» почали зявлятися сльози.

— Так от чого ти не хтів бути «привидом», Саша!

Віталік із сльозами біжить по коридору, інші хлопці за ним.

— Зняла? – запитує Катя.

— Зняла. – відповіла Свєта, і поклала телефон у кишеню.

Сміх.

…

За наступні три навчальних роки було ще чимало «новеньких». Вони не дізналися про традицію. Віталік та Женя покинули п’ятірку, вони товаришують із Свєтою та Катею. Щойно вони під кружечку чаю згадували цю історію.

— Та ні, я тоді не плакав.

— Свєта, в тебе збереглося те відео?

— Зараз увімкну.

— Ні, ні. Не треба.