19

Гаразд, роль неприступної снігової королеви я зіграла, прямо скажемо, на трієчку. Але я себе не звинувачувала: спробуй чинити опір, коли він так добре цілується. Та мені медаль за витримку належить за те, що я не віддалася йому просто там у коридорі. Я себе майже не контролювала. Мабуть сам Бог послав мені двох хлоп’ят з другого поверху в найпотрібніший момент. А інакше без сумнівів трапилося б те, чому траплятися ще зарано.

Я твердо вирішила: доки не закінчаться ці ігри, ці дурні гойдалки "притягнув на метр, відштовхнув на два", доки не буду впевнена, що Назар готовий будувати стосунки, не буде між нами близькості - я просто не витримаю, якщо він після цього мене вкотре відштовхне. Я закохалася, і закохалася дуже сильно. Моє серце вже не належало мені, але поки що в моїх силах було зберегти його цілісність.

Звичайно, я хотіла його. До нестями, якщо бути зовсім уже чесною. Болісні сни й нав'язливі думки про Назара не давали спокою, не полишали ні на хвилину, зводили з розуму. Я побоювалася, що весь мій план і вся моя тверда рішучість можуть рухнути буквально під час наступної ж зустрічі. І якщо він знову прийде, знову притисне до себе, поцілує... я пропала. Остаточно і безповоротно.

Однак Назар більше не з'являвся на моєму порозі.

Минуло вже два дні, а він не давав про себе знати. Я починала нервувати: ну невже знову? Знову злякався? Знову дає задню? Та скільки можна?!

Шалено хотілося зателефонувати йому, нагадати про себе, а ще краще побачитися, але я трималася, і не шукала зустрічей. Тільки сьогодні дала слабину - під приводом взяти нафіг не потрібні мені папки поперлася в офіс. Назара там, звісно, не виявилося. Я не надто сподівалася застати його там, але все одно засмутилася.

Ну от що це таке? Знову пропав. Знову ховатиметься, уникатиме мене? Та скільки можна мене мучити? Та може ну його - кохання це ненормальне... - думала, повертаючись з офісу, і так накрутила себе, що додому заявилася вся в сльозах. До кімнати входила з єдиним наміром - впасти на ліжко і, віддавшись своєму горю, вдосталь наревітися. Але щойно відчинила двері, як натрапила на двох чоловіків. Пихкаючи і лаючись, вони тягли до виходу наш комод.

- Що тут відбувається? - Розкривши рот, я застигла на порозі, автоматично пропускаючи чоловіків.

До мене тут же вискочила мама.

- Ой, донечко. - Посміхаючись на весь рот, мама схопила мене за руку і потягла до шафи. - Давай, скоріше, збирай свої речі ось у цю валізу. Вантажники тут тільки на три години.

- Мамо, - оторопіло моргнула я, - ми знову кудись їдемо?

Мама фиркнула з таким виглядом, ніби не оцінила мій жарт.

- А то ти не знаєш. - Зиркнула на мене з докором. - Теж мені партизанка. Могла б і заздалегідь сказати, що нам квартиру виділила фірма твоя. Я б усе акуратно зібрала, а так...

- Що? - вигукнула я, витріщивши очманілі очі. - Яка фірма? Яка ква...

Тамара Сергіївна, яка увійшла в кімнату, перебила мене на півслові. У мене буквально щелепа відвисла. Вона що тут робить?

- О, Соля, - бадьоро кинула жінка, - нарешті з'явилася. - Поставивши на порозі коробку з посудом, Тамара Сергіївна витерла чоло рукою. - Давай скоріше шмотки збирай. Не те доведеться самій потім баули тягти.

- Тамара Сергіївна, - спалахнула я, - що тут відбувається? Що ви тут робите?

- У сенсі, що? - Здивувалася жінка, дивлячись на мене, як на дурочку. - Переїжджаєте, що не зрозумілого? Назар велів мамі твоїй ключі віддати від квартири, вантажників найняв. Я ось віддала... залишилася допомогти, лахи ваші зібрати. Ну що ти так вилупилася, - уперши руки в боки, насупилася Тамара Сергіївна, - наче в мене роги виросли.

- Я... я... - квакнула я, продовжуючи, розкривши рот, дивитися на жінку.

- Назар що, тебе не попередив? - Додумалася та, а потім змахнула рукою. - От інтриган, - усміхнулася Тамара Сергіївна, а потім  знову схопилася за коробку, коли на порозі з'явився вантажник, - напевно сюрприз хотів зробити. - Хмикнула, вручаючи посуд чоловікові, і знову обернулася до мене. - Та не стій ти стовпом, ми з мамою вдвох не впораємося. Бігом валізи збирати!

- Зачекайте, - відгукнулася я, - а де сам Назар?

- Назар? - виходячи з кімнати, жінка обернулася через плече. - А він у лікарню повернувся, лікуватися буде.

Мої очі полізли на лоб. Я б здивувалася, але моє здивування вже не вміщалося в мене. Назар повернувся в лікарню? Він проходитиме лікування? Справді?

Не інакше світ перевернувся...

Я ще з хвилину постояла, витріщивши очі на хаос, що коїться в кімнаті, і не в змозі підібрати щелепу. А потім пішла збирати речі.

***

Наше нове житло було світлим, теплим і затишним. Мама ледь не співала від щастя, вичищаючи кімнати, переставляючи меблі, і переробляючи усе на свій смак. Назар дозволив. Не особисто - через Тамару Сергіївну. Вона заходила до нас майже щодня, по-хазяйськи оцінюючи стан квартири і знаходячи несправності, надсилала то сантехніків, то електриків. За її словами, Назар розпорядився про те, щоб квартиру нам зробили максимально зручною і не шкодував для цього грошей.

Сам Назар не з'являвся. І навіть не дзвонив, і не писав, хоча телефон у мене був - Тамара Сергіївна впхнула новенький смартфон мені в сумку ще в день переїзду.