Мрії будують сьогодення

39

Перше повідомлення від Путяти прийшло навесні, у час, коли древлянська молодь щосили “ганяла Шума”. Мал вже зачекався на хозар, але таке свинство! Бузувіри нікого не поважають. Ось що розповів берсерк:

• Хозари зовсім з глузду з’їхали, княже!
• Що таке?
• Вчора приперлися.  З головою зовсім не товаришують.
• На конях?
• Ні, човником. Здається у рибалок поцупили. Маленький човен щодо мандрів.
• Багато чужинців було?
• Десь із пів гривні.
• Яки вимоги?
• Не поважають вони тебе! Казали, що прибули від князя Мала за його нареченою — Ольгою.
• Не поважають мене? Мабуть, саме княгиню. Без подарунків! Звикли, що у них дружина є власністю чоловіка. У нас інші звичаї. Майно Ігоря зараз належить Святославу, а Ольгіно залишається за нею.
• Саме так й кажу. Ці зовсім без тями у голові. Ми — древляни, кажуть, виродки піхвові.  Мої хлопці вашого брата добре знають. Майже на голову вище, статні, знов бороди мають добрі, мова калинова, а не матюк на матюку. Вони, навіть, про гавань нічого не знали! Пристали прям під пагорбами.
• Маку наїлися.
• Авжеж. Вимагали віднести їх до княгині.
• Прям на човні?
• Саме так. Обзивали хлопців поганими словами. Добре, ми не з цукру зроблені. Але вони у бійку полізли! Мої не витримали. Прям там і кінчили всю зграю.
• Я попереджав.
• Пам’ятаю. Потім поклали тулуби у човник та відштовхнули від берега. Хай боги вирішують.
• Як вважаєш, далеко занесе?
• Занесе? Якщо смерди човник побачать … заберуть. А тулуби ракам на прикорм. Будь-хто цю сволоту не полюбляє.
• Дочекалися перших. Зараз полізуть.
• Маєш рацію. Але це дрібнота. Треба на жирну рибу чекати. Мої хлопці, навіть, розім’ятися не встигли.
• Це лише початок. Чекаємо на більш вумних. Ви там гав не ловите!
• Охоронці справу добре знають. Ольга лише сварилася. Казала, що треба було її кликати. До цієї мерзоти? 
• Згоден. Не бабина це справа. Вона — Велика княгиня. Не личить із босяками спілкуватися.
• Я теж саме казав. Не личить княгині із шелепанням бавитися. Але вона має бажання дізнатися — хто її домагається.

. . . 

Весною багато роботи. Не лише у лісі. Відпочинок був рідким, мабуть, тому й більш бажаним. Мал обожнював трав'яний чай. Лісовик приносив воду аж з-під Льта. “Жива вода” та трав'яний збір — неймовірна насолода! Тому Мольфар часто відвідував власну хатинку. Воду то треба гріти! Дива, але поголос про помешкання Мольфара швидко поширився. Гості не мусили на себе чекати. Люді шли із власними проблемами. Так, Душа мала змогу їх вирішувати, але саме тут й була загвіздка! Відсутність спілкування Свідомого та його Душі. Каяття, безумовно, мало змогу допомогти, але до нього ще треба прийти! Мал спілкувався із Душею мандрівника та допомагав досягнути взаєморозуміння. Звичайна практика, можна казати — рутина, але ходокам це було край необхідно. Дива, а втім, й Мольфару така робота приносила велику насолоду. Він вже почав підозрювати, що захворів на гординю. Навка не погоджувалася.

• Задоволення Майстра від власної роботи — цілком природне. Головне — бути щирим.

До Мольфара головним чином приходили за порадою, що не дивно при наявності таких лікарів як Травниця та Чичак. Він допомагав як міг. Кілька днів практики й все, людина мала змогу спілкуватися із власною Душею! Гармонія — залог здоров’я!

Мал відмовлявся брати оплату. Тому його відвідувачі віддячували за власними спроможностями. Хто допомагав із дровами, хто приносив харчі (вони були в пригоді саме для наступних гостей). Кілька чоловіків повернулися з інструментом та відремонтували хату: замінили гнилі колоди, “чорну підлогу”. Піч полагодили й вона припинила чадити. Мисливська хата почала дихати затишком. Мабуть, Мольфар був необхідним не лише лісовим.

. . . 

Вже на початку літа Мал побачив образ молодого воїна із дитиною на руках. Привид сумував, довго тинявся поруч. Що за провина його гнете? Парубок показав власну загибель: стрімкий стрибок із надією закрити тілом дитинча. Він встиг, але рана виявилася смертельною. Берсерки. У них біда. Кілька днів тому спілкувався з Путятою. Все було добре, і … таке. Морок князя миттю перенісся до Києва, де він побачив суворих воїнів, що будували шибениці во славу Одіна.

• Бачу, маємо проблему.

Привид не вразив берсерків. Путята попереджав, що для підлеглих це не може бути новиною. Він мав рацію.

• Схибили ми, князю.
• Схибили? Лише я маю право оцінювати вашу роботу. Чому не повідомили?
• Що це змінює? За таке у нас лише одне покарання — смерть. 
• Ти помиляєшся, конунгу. Ви вручили власне життя мене. Обітницю змінити не можна. Вона нас пов’язує. Молодий воїн показав мене власну загибель. Він мав змогу врятуватися, але Присяга для нього була важливіша за життя. Він врятував побратимів, а ви що робите?

За відповідь було мовчання. За кілька миттєвостей Путята почав розповідати:

• Їх було троє. Нібито привезли подарунки для Великої княгині. На жаль, вона почула про це першою. Конунг у плахті! Наказала привести гостей до себе … Ми у них, навіть, сакси відібрали!
• Молодий воїн прохав передати тобі, що він завжди любив батька, навіть, коли був неслухом.
• Так, це був мій син. Він та Асмуд завжди гралися зі Святославом. Любили вони малька, як і він їх. Дитинча, коли побачив знайомого доброго дядька кинувся до нього з усіх ніг. Ножа ніхто не чекав.
• Розумію. Воїн не встигав відбити ножа, лише заслонити власним тілом.
• Авжеж. Порубали ми цих потвор … Яку надію мали бусурмани? Я кипів від люті. Розпоров одному штани, відрізав уд та показав його княгині зі словами: “бачиш, хто бажає твоєї смерті”?
• Що вона?
• Зблідла, як сметана. Але гонор не втратила. Навіть, не ойкнула! Лише вимовила: “ти мав рацію, воєводо”. Й пішла, зараза, мовчки!
• Мене всі чують?
• Берсерки. Лише вони тебе бачать і чують.
• Добре. Слухайте мене, побратими! Новобранець створив, майже, неможливе. Він врятував честь та гідність всіх берсерків. Він на власному прикладі показав, що я не дарма прийняв вашу присягу. Для берсерка вірність даному слову — не маячня! Лише ви здатні виконувати цю роботу. Знаю, спочатку вона здалася вам занадто простою. Зараз, сподіваюсь, ви перемінили думку. Воїн вже у Валгаллі. Йому надали місце поруч з Одіном. Саме там місце для звитяжців.