Вогні Коростеня

34

Табір Ігоря старого розташовувався на протилежному від Коростеня березі Ужа. Жодної загрози місту! Якби не завдання Ради полонити маразматика — на нього не звертали б увагу. “Великий князь” направив посланця з вимогою: виплатити подать — п’ять бурдюків пірофілітових пряслиць. Але переправу забезпечували древляни! Гонець був не з берсерків. Трясся та мимрив. Жахався гніву Мала як жаба змію. Мал відказав у том же духу, як, колись, Свенельду:

• Древлянський князь не є данником Ігоря Старого. Ви без дозволу вдерлися на мою землю. Ваших безголових претензій не розумію. Але, ви заподіяли образу мене особисто. Треба відповідати. Ціну ви сами призначили. Чекаю. Покидати кордони табору забороняю. У вас кілька днів. Якщо не побачу викупу — заплатити власним життям.

Гонець пішов, понурив голову. Він то добре розумів, що за таку відмову може башки лишитися. Щек, навпаки, сяяв від радості. Він мав велике бажання розповісти власні думки щодо битви.

• Мале, Мале! Ти бачив, бачив — де вони розташувалися?
• На березі річки. Путята лякається скритого нападу. Чисте місце.
• Він з глузду з’їхав, той Путята. Човнів немає, тобто річка для нього — непереборна перешкода. Хащі далеко, але це наша перевага! З іншого боку — болото! Вийти можливо лише там, де зайшли. Вузький прохід то! Вони влізли у пастку! Добровільно.
• Маєш думку?
• Нам вистачить сил з ними впоратися! Не треба чекати на підкріплення!
• Я дав їм три дні, ти ж чув.
• Дамо більше. Хай зголодніють в кінець. Легше буде домовлятися.
• Скільки у нас майстрів меча, чи хто списа мають?
• Якщо враховувати північну допомогу — близько п’ятьох сотень.
• Погано. У Путяти, на жаль, понад чотири сотні берсерків. Кожен  вартий двох, або трьох звичайних воїнів. Вони шукають смерті у бою. Ополченню не впоратися.
• Навіщо нам контактний бій? У мене за п’ять сотень якісних лучників. Додамо ще пару нових, зі смердів. Ми їх стрілами знищимо!
• Стена щитів. Лише стріли даремно витратимо.
• Ні, Мале. Я воював з ромеями. Вони мали щити більше за розміром та легше вагою. Будують “черепаху” та вважають себе непереможними. Дарма. Місцевість у нас не рівна. Лучники спроможні знайти щілину та потрапити у неї стрілою. Кілька хвилин й все — немає стіни. 
• Ми ж нападати будемо, не вони.
• Списами маємо змогу пробити пролом у стіні щитів. Надалі знов лучники виступають. Більшу частку ми знищимо. Тобі залишається крихті. Нас, майже, утричі більше!
• Вважай умовив. Треба знайти можливість врятувати берсерків.
• Вони — найманці. Якщо полонимо Ігоря — битва для них втрачає сенс.
• Путята казав, що для них важливі: доблесть та праведна смерть у бою. Добре. Треба не дати їм отримати ці радощі.
• Княже! Маєш цікаву ідею?
• Тебе вирішувати, щодо думки, ти ж досвідчений воєвода. Пам'ятаєш бурдюки зі смердючкою, що Тохтамиш нам передав? Ми із тобою з одного пострилу човен підпалили. Спалимо їхній табір! Унбони розпалаються, не можна їх буде у руці тримати. Без щитів залишаться. До близького бою справа не дійде.
• Гарна думка. Будуть танцювати як карась на пательні. Маю час для тренування лучників. Вони отримують Гельд наяву! Я залишив у проході пару сотень зі списами. Як на твою думку: досить?
• Ти у мене воєвода. Не можу вказувати. Не личить Князю сковувати власну руку.

. . . 

Раптом Мал побачив “Чорну тварюку”. Погань пікірувала прям на нього з вишини. Він мав змогу бачити: червоні очі, що сяяли, брудні жовті ікла, великі чорні кігті на руках і ногах. За мить вчепиться! Князь розумів, що  бачить чуюсь уяві, але, майже, інстинктивно, схопив руків'я меча. Поруч нікого не було. Хто надіслав образ? Травниця! Дівчина потрапила в халепу!

• Навка! Що трапилося? Де малеча?
• Поруч. На нашому березі, супротив табору супостату. Жахіття закінчилося. Тебе краще прийти. На дівчину трясця напала. Мусимо заспокоювати. Я та ведмідь з нею залишимося.

Мал не скорою ходою пішов у бік лісу. Якби побачили князя, що біжить, серед його люду могла виникнути паніка. Не можна перед обличчям ворога. Лише у хащах князь дозволив себе збільшити швидкість. Його чарівниці знаходилися, майже, поруч. Травниця обіймала Навку та схлипувала. Лісова ґаздиня, у власну чергу сиділа на бурому, тримала голову дівчини на власних колінцях та щось шептала на вушко дівчини. Муркотіння ведмедю було гучним та заспокійливим. Вони пережили жах, але зараз все позаду.

• Що це за гидота була, Князю? Ніколи такої потвори не бачила.
• Схожа на валькірію, але якась вона неправильна. Вона харчується емоціями.
• Тобто ти її знаєш?
• На жаль. Бачилися кілька разів. Саме з цією почварою доводилося битися, коли втратив Мальфреду.
• Ти переміг?
• Не зовсім. Коли на допомогу прийшла киця, ця потвора раптом зникла. Залишився лише запах болота.
• Зникла? Ти бився з Мороком? Ця гидота була живою. Верещала як скажена, коли її Мишка лапою огрів. А він швидкий! Встиг захистити мене. Я з переляку  за ним заховалась.
• Яким чином вона тебе знайшла?
• Смерч викликала. На табір ворога. А прилетіла ця тварюка.
• Хіба забула: не можна чарівницям брати участь у суточках! Це військова справа. Дар можна втратити.
• Так, Навка мене казала. Але ви для мене не чужі. Бажала підставити плече.
• Мабуть, валькірія відчуває майбутній бій, тому й прилетіла. Тобі ще поранених лікувати. Не можна так ризикувати.
• Цю гидоту звичайній людині не перемогти.
• Мабуть, маєш рацію. Але я — характерник. Про Мольфара поки забудемо, він — лікар.
• Тобі потрібна допомога.
• Дякую, це моя справа. Ти недочула. Потвора харчується емоціями. Жах та лють — головна страва. Бажання помсти також. Не можна жінці у сутичку. Вона тобі зжере.
• Жінці так. Хочу пройти ініціацію та стати відьмою.
• Гадав, що вже. Немає кращої лікарки за тебе. Що ще потрібно?
• Хіба не знаєш? Незаймана я. Відьмою лише баба стати може. Допоможи!
• А не зарано?
• Я кровлю вже більше за рік, тобто достигла дівка бабою стати. …
• Добре … Після бою поговоримо. Можеш до мене прийти. Одін не завадить. Зараз нам не до утіх.
• Хочу встигнути.
• Не можна відьмі брати участь у битві! Втратиш Дар. Та й мене після бою саме Травниця потрібна. Після перетворення, хтозна, мабуть, будеш вимушена нас покинути.
• Та ні за що! Дивися — ти ж воюєш.
• Як звичайний воїн. Ніхто не володіє мечем краще за мене. Добре тренувався.
• Допоможеш мені, а я розповім: кого жахається ця тварюка.
• Дівчинка моя, не можна так. Ти ж розумієш, що я правий. Не сумуй. Ти отримала згоду, а власне слово я ніколи не порушував. Треба зачекати. Ми тебе лише добра бажаємо.
• Добре, Князю. Можна й почекати. Трохи. … А лякається ця потвора птахів. Лісовик, той що брат твого Одіна, послав їх на допомогу. Як вони цю гидоту побачили, галас піднявся! Вони сами його схарчити намагалися! Ще Ведмідя він перелякався. Тобто тварин жахається. У лісі йому не сховатися. Спитай Навку.
• Так, гидота до табору полетіла. Небо поза моєю владою.
• Яка ти у нас розумниця! Переляк переляком, а голову не втратила. Розкусила нечисть!
• Ти обіцяв, пам’ятай! … Все, не обурюйся. Я ще мала, химерна дівка. Дуже хочу відьмою стати. Не йметься мене.
• Ходимо. Тобі треба трави приготувати. Валькірія вже з’явилася. Вона відчуває запах смерті.
• Я знаю що робити.