Грецький вогонь

22

Нарешті повернувся Ігор Старий. Без війська. Його супроводжувала лише власна охорона. Кілька самих відданих дружинників. Довше року був відсутній Великий князь. Свенельда у почту не знайшлося. Зник русич. Безумовно, старий покликав древлянина до себе. Ігор був у добродушному настрої. Навіть похвалив за якісну роботу. Великому князю не сподобалося, що зараз податки накопичуються в погостах. Полюбляв він полюддя — особисто збирати данину.

Ігор Старий організував бенкет з повернення додому. Дякував богам. Він був веселим і бадьорим, що дивувало Мала. Чого святкувати: втрату війська? На жаль, древлянин мусив бути. А чернь. … Від дармового пригощання ще ніхто не відмовлявся. Люд лікує та вихваляє владу. Увагу Мала втягував голова особистої охорони Ігоря. Кажуть, воїн легко міг стати воєводою, але віддав перевагу особистої відданості. Русич з норманських земель. Молодий, статний та білий, нібито лунь. Помітно, що норман — бувалий вояка. Мовчазний та розсудливий.  Щось в його вигляду  було надприродне. Мал згадав розповіді Олафа про особливих воїнів серед вікінгів — берсерків. Вони вміли впадати у бойовий транс, що допомагало залишатися непереможними. Берсерки бачили глибше за товаришів. Можливо, воїн здатний сприймати уяви? Треба спробувати. Древлянський князь підійшов до “покритого снігом” богатирю та транслював тому образ Свенельда. Варяг з подивом подивився на могутню фігуру Мала.

• Ти — берсерк, незнайомець?

Питання було поставлено норманською мовою. Хвала Олафу, Мал її добре розумів.

• У нас воїнів з надприродними здібностями кличуть — характерниками. Але ти не помилився, нормане.
• Моє ім’я — Путята.
• Слов'янське ім’я у русича? А яке було надано при народженні?
• Тебе воно без потреби. Не вимовиш, хоч балакаєш по нашому добре. Я від нього відмовився, та й іншим не має потреби його знати.
• Як бажаєш. Дивно звертатися до варяга слов’янським ім’ям.
• Бажаю. … Варяг загинув. Ігор мене врятував. Я працюю у нього не за гроші. Сподіваюся, він допоможе знайти шлях до Асгарду.  У Гельді місце я вже маю, але воно мене не подобається.

Мал розумів, що питання віри — завжди заплутані до не хочу. Мусить сприяти цілком, як воно є. Не треба бентежити співрозмовника.  Князь мав іншу мету бесіди.

• Я Мал — князь древлянський. Мабуть, чув. Надіслав образ  товариша з дитинства, Свенельда. Він також русич, твій родич. Спільно з Ігорем в похід ходив. Парубком перемагав всіх у єдиноборствах. Сподіваюся, живий.
• Пам’ятаю цього хлопця. … Гарний воїн … Добрий конунг з нього вийде. … Багато добра навікінгував. … На жаль, він не з наших, не берсерк. Колись стане головним воєводою. Князі таких поважають.
• Так, маєш рацію. Свен завжди мав здібності до ратної справи. Він мій зять, тому й цікавлюся. Зник він, не повернувся додому.
• Свенельд три кнорра добра навікінгував. Там, у персів. Ми митницю зробили. З початку її намагалися обминути. Але наші загони — всюдисущі. Знайдуть порушників. Тут твій зятьок був неперевершений. Перси його ім’ям дітей лякали. Здуру. Свенельд — великий воїн та ні за що дитинча не образить. Зрозуміли згодом: краще платити мито та їхати. Пряма вигода! Для торгівлі — саме те.
• Так де він?
• Гадки не маю. Хозари, як завжди, віроломно зробили. Путь додому скрізь Ітіль йшла. Треба на інший берег переправлятися. Йосиф, місцевий  конунг, вимагав за переправу все добро. Хто відмовлявся — знищували на місці. Хтось хитрував, віддав лише частку. Пішки багато не унести. … За тиждень після переправи на загін напала кіннота. Більшість полегла. Хто вижив — повернувся голий та босий.
• А що Великий князь?
• Ми вже далеко були. Навпаки, нас хозари охороняли тобто шлях до полянських земель був безпечним. Про розправу з іншими воїнами потім почули. Занадто пізно. Вже нічого не зробиш.
• Не вірю.  Свен завжди був обережним.  У таку халепу не мав потрапляти. Та й битися він добре навчаний.
• Маєш рацію, княже. Твій зять не такий простий. Видно, ще в Абаскуні він зрозумів наміри хозар привласнити добро. Зник він разом з кноррами та дракарами. Ніхто не знає: куди. Не хвилюйся, повернеться твій родич. Він гарний, а головне — розумний воїн. Таким сам Одін допомагає. Почекай трохи.

. . . 

Мал розповив Десиславі про цю розмову з Путятою. Від себе додав, що не вірить у загибель зятя. Не така він людина. 

• Я впевнена, що мій чоловік живий. Не  відчуваю його загибелі. Дякую, братику.

Відповіла Десислава та міцно обійняла  Мала.

• Дочка бігати вже почне, коли мій повернеться. Не перелякалась би.
• Зачекай! Ти кажеш, що Ма (“позаочі” вони завжди так величали Чичак) знала про загибель батька?
• Повинна була відчувати. Повірити не було сили. Ми не досконалі.  Надія помирає останньою.
• Я її вбив, саме надію. Тобто наше повернення.
• Така наша жіноча доля. Чекати. Навіть, коли залишився лише сум.
• Великий князь до Істра направляє. Будемо проходити печенізьку землю.  Думку маю: взяти Ма з собою. Родичів побачить.
• Старий хан вже помер. Інші — заздрили Чичак. Вона була улюблена доця та ще зі чарівними здібностями. Ні, не треба. Родичі тобі зрадіють краще. Поважають вони древлян. Дружину знайдуть обов’язково.
• Тому й мав бажання Ма взяти. Щоб пояснила: не до шлюбу мене.
• Ще чого. Ма першою старостою була б. Не можна жити лише з вовком. Неправильно це. Не по людські. Древлянський князь повинен мати великий гарем. Багато хто буде бажати поріднитися.
• Маю наложниць без міри. Нема де розміщувати. Доводиться відпускати на волю зайвих. Дружини більш не буде. Малфреда. … Мене захищає її кохання.
• Чушь пореш, братику. Малфреда добре розуміла: гаремом треба керувати. У князя Великої Древляндії він повинен бути великим. Вона сама б жінок шукала. Добре вона розуміла наші звичаї.
• Все, проїхали. Дай мене трохи часу. Зараз лише біля Малуші серце відпочиває.  Як вона схоже на власну маму! Таке ж золоте сяйво має. Не треба мене зайвих нащадків. Дочка залишиться єдиною.
• Не добре це. Не треба себе хоронити.
• Не дочекаються вороги. Мене ще для донечки гарного чоловіка знайти потрібно. Та й батьку обіцяв не кидати краян. Все буде добре.
• Сподіваюся. Ти завжди впертим був. Йшов до власної мети. У тебе непогано виходить. А що Ігор на Істрі забув?
• Надумав новий напад на Миклагард зробити. Бажає отримати від греків велику данину.
• Це ж за морем.
• Так. На Істрі, він каже, будуються драккари. Моє завдання — побудувати табір. Та чекати. Там військо перед відправленням буде збиратися.
• Багато воїнів буде?
• Старий казав про тьму  (десять тисяч, прим. автора) чи більше. З мене тисячу вимагає. Смердів від плуга доведеться забирати. Домовилися, що після посіву вийдемо. Сподіваюся, до Вирію повернемося.
• Вважаєш, що до дня Сварогу Великий князь заспокоїться?
• Славнозвісність Олега йому життя не дає. З такою кількістю війська осада довго не може тривати. Жерти стане нема чого. Князь сподівається все вирішити з наскоку. 
• Де табір будеш будувати? Якщо мій повернеться і буде мати бажання прийти.
• Ще не вирішив.  З початку думав про Сміл. Але Ігор каже, що драккари нижче будуть стояти. Мабуть, біля грецької Кілії.
• Греки здадуть.
• Вважаю, вже розповіли. Таку кількість кораблів не сховаєш. Та й військо не буде поводитися тихо.
• Не подобається мене ця справа. Будь обережніше. Серце не добре відчуває.
• Згоден. Не можу відмовитися. Минулий похід без моїх людей відбувався. Зараз треба годувати тьму голодних чоловіків. Море наш брат не полюбляє. Ми ж не русичі. Всю зиму треба буде провізію збирати. Сподіваюся, хтось допоможе. Важко на поодинці таку ораву годувати.