Котяча варта

17

Коростень зустрів мандрівників ласкавим осіннім сонечком. Жнива у самому розпалі. За нею прийде час ярмарків.  Літо було не дуже спекотне. Врожай видався багатим. Вистачить на податки та на наступний рік, ще й надлишки зостануться! Так, зарано  Древлянський Князь  одружився. Святкування весілля саме зараз було б найкращим. На жаль, не мав змоги.

Молодята розташувалися у княжих покоях. Для Мала видавалося незвичним — займати місце батька. Від вигляду будь-якій дрібничці: вікна, лавці, навіть, ліжка — туга в серці краяла. Треба призвичаїтися.

Від сумних думок відвернув кіт. Патлатий якимось чином побачив Травницю. Він признав русалку! Мурчав та терся об безтілесний образ. Та, у власну чергу, намагалася чухати рудого. У них все виходило! На жаль, Малфреда не мала змоги бачити цієї чудової вистави!  Мал спитав Духа:

• Як там Чичак?
• У себе. Плаче. Нікого не бажає бачити.
• Треба заспокоїти. Батько наказував дещо передати. Ідемо.

Молода дружина не здогадувалася, що суджений спілкується з русалкою. Духів вона не вміла бачити. До чарівних здібностей Мала ще не звикла. Тому пішла слідом. Чоловік покликав! Хвостики залишилися у приміщенні.

Чичак лежала на тапчані, відвернувшись до стіни та тримала в обіймах подушку, мокру від її сліз. Ридання були не чутні. Почувши шум, вона повернулася з наміром вигнати непроханих гостей. Мал та його дружина не належали до цієї категорії. Горе спаплюжило колись прекрасну та худорляву жінку. Риси обличчя стали більш різкими та грубими. Червоні від сліз очі горіли вогнем печалі та смутку.

• Я приніс прощальне послання батька, його заповіт. —

Вимовив Мал та транслював бідолашній жінці образи, що передав йому батько на їх останньої зустрічі. Чичак мала змогу все восприяти! З початку її обличчя осяяла радість. На жаль, за мить вона знов змінилася потоком сліз.

• Це жорстоко. Він покинув цій світ, а мене змушує жити! Без нього!
• Ти несправедлива. Він буде чекати на тебе. Час не важливий. На жаль, ти розтратила власну силу. Це буде заважати надалі йти поруч, від втілення до втілення.

Чичак дивилася на Мала як на пророка. Вона бачила у ньому надію, кінець стражданням. Молодий Князь заговорив. Звідки бралися слова? Він не задумувався:

• Мабуть, ти не пам'ятаєш, але все було саме так. Я впевнений. Багато років тому красуню суккуб покохав зухвалий юнак. Його Любов не було наслідком чародійства. Безумець прийшов з-за тридев'ятьох земель саме до неї. Казав, що бачив дівчину уві сні та не уявляє себе подальше життя без судженої. Краще загинути, ніж жити без коханої. Любов була такою палкою, що розтануло, навіть, льодяне серце суккуба. Поміж ними розгорілася та запалала на всю міць невгасиме, вічне Кохання, над яким не має влади сам час. З тої пори дві істоти йдуть життям завжди поруч. Від втілення до втілення. Так було й так буде. Навіть, Першосвіт не має влади над закоханими. Він потребує твого світла, який останнім часом побляк. Треба знову розпалити його до колишніх, неосяжних кордонів. Ти повинна жити. В ім’я вашого незгасимого Кохання.

Жінки заворожено дивилися на Мала. Навіть, Травниця, русалка за власною природою, схлипнула. Малфреда обійняла Чичак. Обидві жінки ридали у голос. Золоте сяйво молодої княжни окутувало свекруху. Вона зцілювала її поранене серце! Нарешті, Чичак змогла вимовити:

• Яки поради … Княже?
• На думку батька, тебе треба продовжувати практику лікування. Можливо, необхідно готувати заміну. Саме це затримує Поклик. Бач, Травниця не встигла, довелося у русалках залишитися.
• Добра у мене справа. Вас же, бідолашних, лікувати треба. Ми з Квіткою, ще таке зробимо …
• Треба тризну справити, допоможи.

Чичак покачала головою, —

• Зараз я — вдовиця. Малфреда має бути за ґаздиню. Наказуй, княгиня! Я підтримую. Така наша жіноча доля — поминати наших чоловіків.

Малфреда вже заспокоїлася та почала надавати конкретні та точні вказівки. Вона враховувала місцеві звички! Добре знала: що має статися, назви страв, які продукти потрібні.  Сказати, що свекруха була здивована — саме так.

• Доця, звідки така обізнаність?
• Моя ненька була древлянкою. З дитинства росла на місцевих звичаях. Князь завжди був добрим до мене. Кожний приїзд щось дарував: намисто, сережки, браслети. Кольорові стрічки також. Я заздалегідь полюбила  Коростень та мріяла сюди приїхати.

Малфреда подивилася на Чичак та осіклася. Обірвала власну промову. Трошки згодом продовжила, не перестаючи обіймати свекруху. —

• Наші чоловіки завжди любили тебе й мене. Кожен на власний  манір. Жахливі події нам доводиться переживати. Ми впораємося! Так, мамо?
• Для Мала я не мама, а мачуха.
• Ні. Нічого, крім Любові та ласки від тебе він не отримував. Він вважає тебе за маму, бо власної не бачив. Як і я, до речі. Для нас ти назавжди залишишся мамою, попри будь-які заборони. Задля Любові.

Чичак мовчки притиснула до себе невістку. Вони стояли та плакали у плечі одна одної. Квіточка поверталася до життя завдяки золотому сяйву Малфреди, її Любові та доброті. 

18

Мал не любив Київ, як і будь-яке інше місто. Узлісся милого Полісся для нього, вовченя у минулому та Князю у сьогоденні, було краще. Мусив їхати. Зміна правителя. Треба було поспілкуватися з Ігорем Старим. Виказати повагу до Великого  князя. Поспішати також не було нужди. Тризна, потім перемовини з поважними особами в Коростені. Нарешті він зібрався до княжого града полян.