Дракона кров

12

Загін древлян теліжився торговою путтю. Тобто проблем з ночівлею, навіть, бути не могло. Валка завжди йде повільно. У купців власні міркування. Навіть, за кількасот років потім, чумаки мали таки ж звички.  Думки про власну бойову дружину не давали спокою. Княжич напевно вирішив привести вовченятам фракійських мечів. Лише б грошей вистачило. Щити сами зробимо. Наші бортники найліпші. На жаль, залізо погане. 

Батько з невеликим почетом здогнав обоз біля кордону. Вчасно. Велика пошана! За кілька днів їх зустріли посланці місцевого князя. Вони чекали на човнах. Так, Вістула хоч і поступалася розміром Славутичу,  також була судноплавною.

Князь був вдячним, але відмовився. Не можна приходити до нареченої без подарунків! Мал розумів, що це лише слова. Причина відмови була в іншому: батько хворів, на жаль, ця хвороба для характерника була невідома. Заслаб княже. Адже мав надію набратися сили за час мандрів. Мал сподівався вилікувати батька за пару днів. Той відмовився, та ще заборонив будь-які “чаклунських витівок”.

Бути поруч возів не було нужди. Валка йшла власною ходою. Князь із загоном чекали її на місці чергової ночівлі. Таке життя допомагає одужанню. Нарешті Мал отримав багато часу на розмови. Бесіди також можуть лікувати! Не можна залишати батька на поодинці із болем.

• Ти виріс, сину! Пелюшки вже не потрібні. Мене ця новина радує та жахає одночасно.
• Чого тут жахливого?
• Швидкість твого дорослішання. Я порадив тебе приручити вовченят, але гадки не мав про такі величезні проблеми. Ти впорався! Безрозсудно, мабуть, тому й вийшло.
• Мав обмаль часу.
• Так. Я, у власну чергу, повинен був передбачити зраду.
• Напад на вовченят? Хіба таке можливо?
• Віроломству хозар немає меж. Вони діяли на користь Ігоря Старого.
• Вважаєш, що він ініціював знищення дітей?
• Не обов’язково самотужки. Надав загону свободу пересування власними землями. Добре розумів, до чого це може привести. Вовченят врятували твої неймовірні здібності та передчасне дорослішання їх князя.
• Я — княжич, твій син.
• Знаю, знаю. Ти багато взяв від мене, але такого ніхто не очікував. Прийшов твій час.
• Батько!
• Не лякайся. Мене просто розпирає від задоволення. Не кожному дано бачити змужніння власного сина.
• Цікаво. Я то вважав це звичайним. Бач, син господаря допомагає нашому загону, під час, коли його батько у полі.
• Ти плутаєш вік та дорослішання. Добре, розповім. … За час життя людина проходить три стадії розквіту. Точніше — чотири, але до останньої мало хто добирається.

Мал слухав мовчки. Батько був скарбницею премудрості. Нарешті він мав змогу вчитися у наймудріший людини у всесвіті.

• З початку ми — діти. Дивимося на батьків, як на богів, намагаємося їх копіювати. Вчимося. Чим більше здобудемо знань — тим краще буде подальше життя. Раптом настає час застосовувати знання на практиці. Підліток занурює у вихор сьогодення. Цікаво, але у нього “виходить”, навіть, коли він діє “неправильно”, не так, як вчили. Парубки намагаються будь-що переробити на власний манір. Період заперечення. Ми знайшли добрий спосіб його використання. Відпускаємо хлопців. Вони збираються у власні зграї.
• Зараз ти кажеш про вовченят?
• Молодця! Добре зрозумів. Ця стадія життя — найважча для людини та для оточення. Вовчі зграї — найкращий шлях для дорослішання, на мою думку. Треба все перепробувати особисто. Розруха, яка йде поруч, залишиться у зграї. Зменшуємо небезпеку для земляків. Згодом приходить розуміння: батьки мали рацію, були мудрі. Мусимо виконувати Закони, задля можливості співіснувати у суспільстві. Настає третя, сама довга стадія — доросле життя.
• Поки все зрозуміло. А яка четверта стадія?
• Створення нових Законів та вміння керувати світом за їх допомогою. Не про це розмова. Для будь-якого керівника важливо розуміти: на якій стадії розвитку його підлеглий. Вовченя не можна довіряти керувати загоном. З іншого боку, для безумних вилазок вони неперевершені. Не мають жаху.
• Розумію, але щодо мене …
• Ти миттєво досяг четвертої стадії. Раптом  я побачив, що мій син розуміє сьогодення краще за будь-кого, мабуть, краще за мене. Почуття лякає та водночас підносить до небес. Є на кого залишити моїх древлян. 
• Я не хочу …
• Я пам’ятаю, не треба нити. Поки ми говоримо про твій обов’язок перед краянами.  Тягар, не май сумніву, він під силу. Поки не передав  власному нащадку. Яку чудову дружину я тобі підібрав! Ваші діти вас перевершать.
• Ти ще до мого народження знав про це?
• Занадто самовпевнено. Сподівався на краще. Та й волхви казали. Не хвилюйся. Батько Малфреди — мій старий товариш. Ми завжди допомагали один одному. Маю надію, що й наші діти будуть робити теж саме. Ваше весілля було заплановано давно. Ми обидва зробили все, щоб нащадки були щасливі.

Гори, величаві створіння залишилися осторонь. Вони справляли враження на Мала. Естетичне. Пам’ятаємо, що княжича більше цікавили живі істоти: ліс та його мешканці. Та й розмови з батьком відвертали від насолоди величчю ландшафту.

• Ще трохи політики. Ми їдемо до друзів. Наші далекі родичі. У них також життя не цукор. Постійна боротьба за територію. Воюють. Колись їх місцевість входила до складу Великої Моравії. Останні сильно потерпіли від гунів — кочівників, які оселилися трохи південніше. Навіть, не знаю, хто там зараз при владі. Залишили вони цю землю у спокої. Мій товариш також не любить кров, але не має вибору. Воювати за незалежність необхідно.
• Без війни не можна?
• Забагато тих, хто бажає тебе захопити.  Поживитися коштом сусіда. Ми будуємо державу, розвиваємо ремесла, господарства. Достаток громадян збільшується. Рівно як і бажання сусідів його привласнити. Без вишколеної дружини життя не складається. Поки. Військові дії сильно гальмують розвиток. Немає худа без добра!  Міцна дружина не дає нам впасти. Князівству є що боронити. 
• Що ми отримаємо тут, крім дружби та взаємодопомоги?
• Це вже багато. Твої вовченята будуть мати змогу вчитися воювати. Воєводи отримають бойовий досвід. На жаль, тебе доведеться залишатися дома. А купці. Вони завжди знайдуть, чим торгувати. Шлях, як бачиш, добрий. Ним часто користуються. Маємо можливість поставити зброю таємно та недорого.
• Бачу, взимку тут важко.
• Не твоя турбота. Головне — поруч друзі, не маємо потреби хоч одну сторону держави боронити. Кордон безпечний.
• З інших сторін маємо ворогів?
• Треба дивитися. Печеніги, на приклад, також ненавидять хозар. Але залишаються кочівниками. Їхні звичаї сильно відрізняються від наших. Хан подарував мене власну улюблену дочку — Чичак. Це початок нашої дружби.  Цікаво, якби я почав до неї залицятися, така поведінка стала б приводом для війни.
• Мене Чичак казала, що їх жінки не мають жодних прав. Не як у нас.
• Авжеж, це особливість кочових племен. На даний час наші спільні вороги — хозари. Останні  добре вміють чекати. Силу їм надає держава, яку вони спромоглися побудувати. Хозари завжди отримували вигоду від міжусобиць. Розбивали ворогів на поодинці.
• Тому ти за союз?
• Отож. Воювати з сусідами для нас згубно. Переможця, який втратив всі сили та ресурси, хозари брали голими руками. Олег навчився їх бити. Ігор Старий йде іншим шляхом: переговори та мутні домовленості. Наші люді гинуть во славу Хозарії невіть де. Знов, послабляємо нашу оборонну міць.
• Краще не воювати?
• Немає відповіді. Треба накопичувати сили. Будь-яким чином. Ігор — поганий воєвода. Програє частіше, ніж перемагає. Тому й вимушений домовлятися.
• Навіщо хозарам наші воїни?
• Будь-кому. Печеніги також сподіваються на допомогу. Вони — вершники. Це надає деяку перевагу. На жаль, саме для них, війни виграють пішки. Тобто без наших богатирів їм не впоратися.
• Ми об’єдналися проти хозар?
• Майже. На півночі з початку ми воювали з русинами, тобто варягами. Добре, що для них торговий шлях Славутичем, який веде до ромеїв у Царгород, має велике значення. Почали з нами дружити. Допомогли вибити хозар з річки.
• Давно зрозумів, що зараз вони наші найкращі союзники.
• Авжеж. Й воїни вони прекрасні. Все йде від їх релігії: немає значення як ти жив, головне — як ти загинеш. Якщо у бою — одразу потрапиш у Валгаллу. Ти це повинен знати. Олаф, мабуть, казав.
• Так, Олаф …