Дордароси

08

Валка хозар, яку захопили вовченята була добре напхана провізією. Поруч прощальної ватри зграя витворила невелику поминальну трапезу. Головку сиру Мал відніс ведмідю. Братушка працював! Треба і йому підхарчитися. Звіру ще наречених шукати. Пересмішник виявився завзятим балакуном. Його вигадки зі правдою не мали нічого спільного. Хлопець брехав самозабутньо та не соромився. Виходило смачно та складно. Тобто його баєчки викликали сміх та регітню, а не бажання викрити оповідача.  Княжич почув, що хлопець був кращим товаришем господарю ліса, який загнав хозар у трясовину. Вони пили чай на пагорбі, але клишоногий … обпікся окропом. Саме цій вій від болю нагнав на катів переляку та загнав злодіїв у болото. Складалося враження, що регіт вовченят колихав дерева. Пересмішника було не стримати. Вже було неможливо відрізнити правду від вигадки. Навіщо? Було ж весело!

Ватра вже догорала, коли княжич зібрався у дорогу. Він призначив Щека воєводою та згадав, що у лісі він як у рідної хаті й піде лише зі своїм напарником — вовком. Перевірить місцевість та повернеться до старого табору. Горе їм, якщо знов він пройде непоміченим! Караул треба виставляти.

. . .

Малу було край як потрібно побути наодинці. Та й Одін маніфестував цікаву поведінку. Тягнув до лісу, нібито там залишилася якась справа. Княжич довірився охоронцю та терплячі йшов за ним.  Не так далеко забрались вовченята. Скоро він почув, а потім й побачив, що  хащами хтось блукає. Незграбно, але у сміливо. Незнайомець не  знав троп та лякався загубити останню стежку. Дивний чужинець. Шумів, як олень під час гону. Мабуть, навмисно? Мал наблизився й … дива!

• Свене! Що ти тут робиш?
• Хіба не бачиш? Тебе шукаю. Навіть, кликав на власний манір. До хати ж ти не повертаєшся додому вже давно.
• Маєш смалець у голові. Ти привернув увагу Одіна. Він мене й привів. Навіщо я тобі знадобився?
• Хвилювався, що не встигну. Цій старий суціга, видно, твердо вирішив тебе знищити.
• Вважаю, не він один. Що тебе підштовхнуло до походу у древлянський ліс, самі хащі? 
• Я ж кажу: в хаті тебе, майже, неможливо побачити, а справу відкладати нема куди. Тому й пішов.
• Що трапилось, то. Тебе нібито ґедзь вкусив. Розповідай.
• Табун бойових коней чекає на повернення загону. Біля ваших кордонів.
• Багато коней то?
• Я бачив гривні дві.
• Тобто ще Поляне були. Добре, коли друзі залишаються друзями.
• Маку наївся? Там хозари. Я з погоничем розмовляв. Хазарською. Які ще Поляне? Вони древлян вбивати пішли. Ось я й поспішаю, нібито бліх ловлю. Ледь встиг.
• Не зовсім. Загін вчора прибув. Дві-три двадцятки. Але вони не по мою душу. Вовченят вбити намагалися.
• Я, майже, добу біля твоєї хати крутився. Не дочекався, пішов у ліс. Що за загін? До чого тут вовченята?
• Хозарський, який ще. Мали підступний план: знищити як можна більше вовченят. Мабуть, чув, у нас прийнято парубками тікати до лісу та жити самостійно, власною зграєю. Хлопці перетворюються у чоловіків. Вчаться життю у таборі, проходять бойовий вишкіл.
• Так, у нас пару таких зграй зникло. До чого тут хозари?
• Вони — великі потвори, не треба недооцінювати ворога. Підлітків знищити простіше, ніж досвідчених воїнів. А нас, слов’ян, потім, вони голими руками візьмуть.
• Хто вам заважає найняти варягів, тобто моїх родичів?
• Найманці будуть підтримувати того, хто контролює ріку. Хозарам простіше обложити нас даниною, а на ці гроші й найняти твоїх братів.

Мал розповів другові про власні пригоди. Зустріч із Глібом. Зіткненням з Аароном. Знищення загону вбивць. Свенельд слухав мовчки, але дивився на Мала із захопленням. Нарешті він промовив:

• Ти — реальний характерник. Ліпшого воєводи не знайти. Якби вони відали, що характерника перемогти неможливо — не сунулися б.
• Я — княжич, а не воєвода. У ратній справі ти краще, навіть не думай сперечатися. Я все придумав на ходу. Часу не було. Але твої повчання щодо “стіни щитів” стали у пригоді. “Засліплений бій” мене взагалі життя врятував. Та допоміг привчити вовченят.
• Я б не спромігся.
• У мене не було вибору.
• Зараз ти вожак зграї?
• Трьох. парубків треба навчати ратній справі. Зброя потрібна. Де її брати? Зачекай, звідси ти вирішив, що старий горлоріз  тут замішаний?
• Не міг загін хозар, та ще зі зброєю непомітно пройти по його землі. Тобто їжаку зрозуміло: він надав дозвіл.
• Як ти дізнався?
• Випадково. Почув розмову. Пішов перевіряти, а там коні бойові. 
• Охорона велика?
• Два дідугани та мале. Розмовляв з ними хозарською. Вони аж зрадили. За свого прийняли, тобто прихильника з варягів. Коні бойові, плуга не бачили. Вся збруя знаходиться у кибитці. Зброї ніде не бачив. Навіть, луків не залишили.
• Так й повинно бути. Вони ж не різати вовченят намагалися, а розстрілювати. Тобто табун безхазяйний? Треба його захопити.
• Навіщо тобі проблеми з Ігорем Старим?
• Він не визнає власне заступництво. Треба поспішати. Якщо дізнається про загибель ватаги — одразу табун до своїх рук прибере. Кони коштують чимало, якщо дійсно бойові.
• Хто ж йому розповість?
• Шила у мішку не сховаєш. 
• Що тоді?
• Рано чи пізно, доведеться скликати раду та вибирати нового Великого Князя. Старий або помре, що для нього найліпше, або таке відморозить, та ще прилюдно, що амба. Хто б не здобув перемогу, він залюбки візьме тебе воєводою. 
• Я не хочу служити якось Паливоді.
• Княгиня, вона Рюриківна. Її сам Ігор лякається.
• Вона благоволить лише своїм.
• Подивись на себе: мати — древлянка, батько — варяг. Саме за такими майбутнє. Союзу русичей та слов'ян неможливо перешкоджати. Торгівля, мати її! Якби ти був княжої крові, мав змогу здобути перемогу. Я б підтримав.
• Я завжди буду тебе підтримувати.
• Я не можу. Обов’язків й так вдосталь.
• Красиво кажеш. Ти правий, я ненавиджу хозар.  Вони всіх моїх родичів вирізали. Лише мати врятувалася. А Ігор з ними дружбу водить.
• Маємо спільні інтереси. Щодо табуна. Треба викрасти. Продамо й будемо мати гроші на зброю. Тебе також перепаде.
• Не личить Князю красти коней. Це моя справа. Краще допоможи людьми.
• Мабуть, ти правий. Полянські землі не для древлянина. Не можна без дозволу. А парубкам все припустимо. У нас залишилися вози з конями. Буде на чому зброю перевозити. Треба відібрати кілька вовчат, які знають хозарську та можуть впоратися з конями. 
• Вершники потрібні. З табуном по іншому не впоратися.