Незвичний ранок

Зазвичай зранку я прокидаюся від тринькання будильника. Ну приблизно десь на третє тринькання я підриваюся і що навіжена ганяю по квартирі, намагаючись встигнути зібратись та щось перехопити з їжі. На це все в мене є не більше ніж пів години. Місія нездійсненна, але сон завжди перемагає здоровий глузд. 

Та сьогодні трапилося щось неймовірне – я сама прокинулася, а на годиннику у телефоні показувало лиш шосту ранку. Не повірила своїм очам, адже бажання спати не було, хоча за вікном ще й досі панувала темрява ночі. 

Вирішила піти на кухню, бо в мене тільки там був звичайний годинник, і перевірити чи справді зараз шоста ранку.

Включила світло та кілька хвилин вивчала маленьку стрілку, яка завмерла на циферці шість. Потім вирішила попити водички та й можна було б хоч раз на рік приготувати повноцінний сніданок, а не як завжди змайструвати кривуватий накладанець й давитись ним по дорозі до кав'ярні, яка рятувала мене від гикавки кожного ранку.  

Відкопала в хаосі холодильника дві помідорини й два яєчка та вирішила зробити собі Шакшуку, але от цибульки в себе не знайшла, тому просто посмажила ті яйця і порізала до них помідорчики, навіть чайку собі заварила. І поки вся ця смакота холола, я збігала до вбиральні та зробила там ранкові процедури. 

Такого ранку в мене вже давно не було. Сиділа собі й нікуди не поспішала. Сьорбала чайок та розмотувала мандаринку, аж раптом помітила дивне сяйво з іншої сторони мого маленького столика. Перегнулася через нього, а там вчорашня забута мною палетка виблискує усіма можливими кольорами. 

Оце так чудеса! Що за технології такі? Вчора ж ніби звичайні тіні були.  

Час в мене ще був, тому я дістала з полички своє настільне дзеркало та вирішила спробувати як ці блискучі тіні будуть на моїх очах виглядати. 

Та варто мені було лиш торкнутися кісточкою шкіри, як почали відбуватися такі дива, які просто вибили в мене землю з-під ніг. Яскраві кольори веселки заблимали у моїх очах, шкіра уся зачесалася і здалося мені, що я на якусь секунду навіть свідомість втратила. Але потім все різко зникло і палетки більше не було на столі.

– Краще б спала до останнього, – пробубоніла сама до себе. – Привидиться ж таке спросоння.

Вже хотіла прибрати дзеркало та йти одягатись на роботу, але сіла з тим люстерком у руках, бо помітила там своє відображення. Кілька разів кліпнула та нічого не змінилося. Там, у дзеркалі не я відображалася, вірніше ніби я, але з таким макіяжем, який би ніколи при здоровому глузді не зробила.

Чорні блискучі губи, очі смачно нафарбовані чорними та червоними тінями, а на вилицях взагалі якісь візерунки, наче татуювання відображаються. 

Потерла обличчя – нічого не змінилося, побігла у ванну, але там було теж саме відображення, ба більше, я помітила якісь візерунки й малюнки на шиї та грудях. 

– Що це збіса таке? – шоковано питала у свого дивного відображення. 

Схопила міцелярку і спробувала все витерти. Ніякого результату від моїх маніпуляцій не було.

– Я схожа на відьму, – знов говорила сама до себе, мацаючи губи й обличчя. – Не вистачає лиш чорної сукні та капелюха гостроверхого.

Закрила руками рота, бо й кліпнути не встигла, а моя піжама перетворилася на вечірню сукню в готичному стилі, а на моєму чорному волоссі матеріалізувався той самий капелюх – гостроверхий.

– Аут, – прошепотіла, витріщивши очі.

– Т-то вже б і...  тойво… волосся вклалося якось, – ледве вимовила, але зупинити себе не могла.

А воно взяло… й саме собі вклалося, у красиві такі, блискучі локони.

– Ой! Я що? Відьма?!

Щоб я ще хоч раз без будильника ногу з ліжка витягнула!!