Розділ 22

Бути Стражем Граней - це не дивуватися. Я досягла того рівня «просвітлення», якого й мала. Адже ще пару тижнів тому я б з вереском схопилася з ліжка, побачивши навислого наді мною гуманоїда. А так навіть не здригнулася, дивлячись у бездонні чорні очі форми елітних оливок.
- Привіт, Гарлі, - сказала я хрипким голосом.
— Добрий день, — механічним голосом відповів гуманоїд.
І приставив до моєї голови щось схоже на пістолет. Евтаназія? Прилад весело пилікнув, Гарлі pfljdjktzj глянув на показники, що висвітлилися на екрані біля стіни. Чорт! Я з цією роботою вже у всьому зброю бачу! А мені ж просто зміряли температуру.
— З поверненням, — заявив Гарлі і відійшов від мого ліжка, — показники вирівнялися.
Смішне тільце гуманоїда було обтягнуте блискучим комбінезоном, а на скафандрі танцювали тисячі маленьких відблисків від вбудованих у стелю світильників. Лежала я у білій палаті, на ліжку під білим балдахіном. А навколо виблискували, пілікали і блимали різного виду прилади. Біля стіни кімнати (де знову ж таки не було жодного вікна) стояв стіл. За столом сидів другий гуманоїд, з таким же акваріумом на голові, як і у Гарлі. Ще два «зелені чоловічки» метушилися в іншому кутку кімнати, клацаючи тумблерами на величезному приладі, що нагадував музичний автомат з американського фільму.
Гарлі якраз вийшов у центр кімнати, і перед ним, прямо з підлоги, виїхала величезна голографічна панель, що зображувала вашу покірну слугу у всій красі. Для початку у розрізі. Панель висвітлила мій кістяк, потім кровоносну систему, нервову систему. М’язи…
- Гарлі! - обурилася я. — Що це за порнографія? Я на таке не підписувалася!
На панелі вже красувалося зображення мене зі шкірними покривами, усіма опуклостями, що належали, і без написів «цензура» в стратегічно важливих місцях. Мій вигук дуже здивував гуманоїда, і він навіть обернувся, намагаючись зрозуміти мої емоції.
— Сцен вашого злягання з представником однієї зі статей тут не представлено, — здивувався Гарлі. - Я зайнятий лікуванням вашої нервової системи. І фізичного виснаження. Отруєння ... Навіщо ви використали термін, що не відображає дійсність?
На мій страх, інші гуманоїди зацікавилися предметом суперечки і дружнім натовпом обступили панель, розглядаючи моє зображення. Склався спонтанний консиліум, гуманоїди бадьоро воркували, бурмотіли, шепотіли. Явно не розуміли, у чому причина мого невдоволення.
- Я ж там гола! — гаркнула я на гуманоїда і тицьнула пальцем у панель: — Реальність там відбивається вся! І з різних ракурсів! Забери цю гидоту!
Натовп гуманоїдів здивовано лупав очима і дивився на мене. Все ж таки один (мабуть найкмітливіший) додумався клацнути якоюсь кнопкою, і зображення зникло. Я з полегшенням лягла на подушку.
— Ти смерті моєї від сорому добиваєшся? — видихнула я.
- Ні, - чесно заявив гуманоїд.
Він так кумедно говорив. Він мені когось нагадував… Цікаво, чи вони з Данилом випадково не родичі?
— Ви при смерті були від отруєння, — продовжував бубоніти Гарлі, — сором до летальних емоцій не відноситься. Смертельним може бути страх, і то в окремих випадках…
- Стоп! - заблагала я, - відмотай трохи назад і повтори про отруєння.
Гарлі знову клацнув своєю моторошною панеллю, але цього разу на ній з’явилося зображення величезної колючки.
— Це шпилька рослини гільвенохтера, — пояснив гуманоїд, — коли вас перенесло у світ архаліарран…
— До єдинорогів, чи що? - Втомлено уточнила я.
Гарлі кивнув і продовжив:
— Ви напоролися на шпильку. Отрута потрапила в кров. Сталося отруєння, і, якби на вашому місці була проста людина, отрута вбила б її миттєво. Вас врятував імунітет вартового і питво… Але отруєння викликало сплутаність свідомості, запаморочення, тремор кінцівок.
Я з вдячністю згадала жалісливого коня, який наполегливо штовхав мене до води. Чуяло звірятко мою кончину, що наближається. І стало ясно, чого так паршиво мені було після переміщення. Організм отруївся, а ще й камертон заповнював витрачену енергію.
— Це через отруєння я не могла сконцентруватись на переміщенні? І послабшала…
- Ні.
Я його прикінчу! Задушу трубкою від крапельниці чи шприцем заколю!
- Гарлі! — нервово попросила я. — А чи можна прослухати всю інформацію про те, що сталося зі мною? Одразу! Всім текстом.
— У вас закоротило камертон, — відразу видав гуманоїд, — через переміщення в чужому, явно спонтанному потоці, ваш камертон закоротило. Його розбалансувало і синхронізація вашої нервової системи з приладом порушилася. Звідси підвищене споживання вашої енергії та неможливість точного перенесення зі світу у світ.
Фух! Значить, це не я безталанна стражниця! Це прилад глючив! Ніщо не вселяє віру у власні сили, як підтвердження чужої провини. Інші гуманоїди розсілися на свої місця, знову клацали тумблерами, кнопками, важелями. Напрочуд організована раса. Цікаво, а як виглядає їхній світ? Може, це через отруйні гази в їхньому повітрі вони такі розумні? Те, що зелені та худі через нього, так це точно! Скоробилися в несприятливих умовах ... Всі соки в мозок пішли.
— Вас відшукав Степан, — продовжував бубнити Гарлі, — професор Радунський подав сигнал про лихо одразу ж, як вас затягло у вирву. Робота камертону як пошукового маячка не порушилась. Вам пощастило. Степан досвідчений в пошукових місіях.
- Та взагалі! Джек-пот! - хихикнула я. — Отруйний шип у зад увігнала, по піску пикою проїхалася... Камертон ледве весь спинний мозок не висмоктав... Удачі сипалися одна за одною.
- Ви вижили, - так само без жодної емоції вирік Гарлі, - враховуючи всі несприятливі обставини - це і є везіння.
Я навіть замовкла, прикусивши губу. Що ж. Вся світова мудрість у сухому залишку. Без філософських роздумів, кольорових алегорій та іншого лушпиння.
— А Радунський та Лужанський? - Уточнила я.
Гарлі захоплено возив пальцем по планшету у себе в руках, неохоче відволікся і глянув на мене.
— Вирушили на Раду для звіту, — кивнув гуманоїд. — Вони вас відвідають згодом. А зараз у вас лікувальний сон.
- Я не хочу спати, - здивувалася я.
- Це не має значення, - заявив Гарлі.
І натиснув якусь кнопку на узголів’ї мого ліжка. Ви хоч раз бачили, як вимикається заводна лялька? Мені здається, саме так я виглядала, коли вирубалася на ліжку. Технології…