Глава шістдесят друга. 10-те серпня, день 1085-й

Ранок почався за його планом – загальний підйом і груповий забіг Зеленим Островом. У няньки новеньким була призначена Сем, з малою, несподівано для нього самого, залишився Макс. Якось абсолютно без обурення вона відпустила Сею від себе на якийсь час і тепер крутилася біля Макса. Ще з ночі він затіяв будівництво – знайшов підходящу колоду і не поспішаючи, але впевнено, робив повітряний корабель для всього гурту. "Трам-тарарам... такими темпами, скоро буду із собою возити гарем навпіл із дитячим садком, – думав собі, – і здається мені, що я вже про це думав". Мала ледь не підлізла йому під ніж і тут він придумав, як її розважити – спершу влаштував гойдалку – левітація хвилин двадцять носила її плавною повітряною дугою, потім він просто підвісив її біля себе у повітрі, щоб не потрапила під ноги або під колоду, яку він шматував. Дрібна, кумедно пихкала, крутилася, в якийсь момент, заклинання нашвидкуруч зліплене для неї, трохи підкидало її, змушуючи очі на мить стати круглими від відчуттів, і все починалося знову.

Прибігли змилені спортсменки – Сея, зрадівши, що дівчата не найслабші, влаштувала всім забіг одразу на три кілометри зі стрибками, ривками і всяким іншим. Тут же вона провела перший урок того, що потрібно робити її помічницям або фрейлінам, фіг його знає, як їх тепер називати, коли зустрічаються десь з чоловіком, ще й невідомого їм статусу, якого вельми поважає їхня пані. Проходячи повз нього, кожна повернулася і дуже навіть непогано вклонилася. Підборіддя догори, плечі розправлені... Схоже, Сея встигла на бігу якимось своїм чином пояснити, що груди для жінки – це перевага, а не те, що треба сховати й не показувати, бо, не дай Боже, хтось дізнається, що вони в неї є. Макс заради такого відірвавшись від свого недоробленого буратіни, кланявся й сам, намагаючись кожній посміхнутися особливо, чимось виділити, підживити емоційно, показавши, що все в них виходить просто чудово.

Одразу після сніданку, добре, що посуд мити не треба було, перевірили, щоб нічого не забути, і він розсадив усіх по призначених місцях. Цього разу його летючий корабель вийшов як слід – ноги ставали на підніжки і їх не потрібно було напружувати, щоб не бовталися, спину тримала підпірка з кількох скріплених палиць, вбитих у прокручені ножем у колоді отвори. Ці палиці були і держаками, за які можна вчепитися міцніше. Кожній учасниці цієї груповухи він роздав по камінчику, в якому було одноразове закляття м'якої посадки і трохи сили для цього. Ось тут-то до них й повернувся Пух. Шкодливе створіння вискочило з за дерева і зацвірінькало, смішно стрибаючи навколо Макса. Дівчата пожвавилися, але далекий від жіночих пестощів звір ледь вишкірився, і в усіх миттєво зникло бажання його приголубити або погладити.

Перший переліт був короткий – лише до вежі Імператора. Летіли не швидко – Макс давав усім можливість освоїтися, звикнутися з відчуттями під час польоту. Коли піднялись на висоту, вирішив, що зараз щось відламають –настільки міцно вчепилися в держаки. Але вже через пів годин цікавість поборола страх – почали роздивлятися навкруги та що під ними. Легше за всіх було малечі – її посадили на руки до Сеї, де вона радісно крутила голівкою, роздивляючись усе навколо, але, як і раніше, мовчала. Решта перебували в шоці різного ступеня. Макс же сидів позаду і контролював весь процес. "Добре, що повітряні ями цьому "Буратіну", – так він продовжував називати своє диво магічної думки, – не страшні". Пух гордо лежав на носі повітряного дредноута, його вигляд був такий потішний, що на думку одразу спала мелодія з "Титаніка". Добре, що в нього вийшов "Буратіно", а він, як відомо, не тоне. Це вам не "Титанік".

Перелетівши через стіну містечка, зробили кілька кіл від вежі до вежі, видивляючись, а чи не блукає тут хтось ще. Від біди подалі, своє летюче диво з дівками він залишив на орбіті, сам же стрибнув униз. Озирнувся, пройшовся, уважно перевіряючи все навколо. Поки що все спокійно. Пірнув у лаз вежі, за дві секунди злетів нагору. А ось речей своїх він не знайшов - хтось тут побував за цей час, можливо й не один. Трохи походив по верхньому майданчику, видивився внизу свою компанію – теж усе добре, сидять тихенько, бояться крутитися. Тільки малявці байдуже – вона пригрілася і дрімає на руках у Сем, залишивши на якийсь час у спокої ельфу. Підійшов до прозорої стіни ще ближче – і та розтанула. Увесь час чекав чогось подібного – якщо з того боку прибудовано майданчик, то для чогось же він потрібен? Перелетів у вежу Треї. Просто чудово – як згадаєш про натовп здичавілих скелетиків на першому поверсі... фух...

– Трея! Або хто може... вийдіть до мене! – погладив пальцем край дзеркала на повітряній підставці. Трею він не побачив, але натомість вийшов один із хлопців, що допомагали їй у тій пекельній м'ясорубці.

– Що тобі потрібно, темний? – вельми непривітно буркнув він. Пух обурено заджеркотів, вертикальні зіниці його очей налилися червоним світлом.

– Не поспішай грубіянити, це нікому не потрібно, – намагаючись не злитися, відповів Макс. Примарний хлопець, який з побоюванням дивився на білого хулігана, придивився до чогось і змінився в обличчі.

– Прошу мене вибачити, принц Максимус, – його тон різко змінився, але він був, як і раніше, похмурий.

– Я прийшов не сваритися. Що з Треєю?

Хлопець мовчав із хвилину, впритул дивлячись на Макса.

– Їй погано. Зовсім погано. У нас немає сил, щоб їй допомогти.

– Дивись, – Макс дістав два камені крові, – ось, я залишаю вам. Виводьте всіх, замикайтеся в ланцюг і підживлюйтеся. Думаю, ти знаєш, про що я говорю... – Хлопець кивнув. – Трею теж тягни, хоч силоміць. Одразу скажу, мені ніколи сперечатися – це безкоштовно. Зовсім безкоштовно. Я намагаюся виправити те, що накоїли інші. Зараз я не знаю як, але я постараюся знайти для вас усіх тіла і відновити в них ваші душі. Це можливо, я точно знаю. Можеш не вірити, але камені справжні. Не дуріть – використовуйте їх. Ви маєте дожити до того моменту, коли я повернуся. Чекали п'ять сотень років – почекайте ще трохи. А далі розберемося, хто тут Темний. – Від'їжджаючий на його плечі Пух ще щось гордо прочиркотів і шмигнув за комір.