Глава шістдесят перша. 9-те серпня, день 1084-й.

Макс сидів біля того самого місця на базі ДС2, де чомусь була дуже тепла вода. Там де він купався сам в перші дні. Відгородившись від нього заростями кущів, у теплій воді ніжилися три дівиці. Самопочуття в нього було чудове. Якби не рука і шрам... але й то – рука вже стала майже звичайною, тільки незагоріла шкіра і трохи менші м'язи видавали, що з нею щось було не так. "Лошара, ти Макс... скільки можна казати? Хтось дуже хитрий і дуже розумний, передбачив, що ти попрешся цією дорогою і зробив тобі пастку. Розбійники наловили баб для своїх потреб, їм підсунули дитину, знаючи, що вже на це ти обов'язково зреагуєш. А до дитини прив'язали привида, як елемент управління і закляття. Привид розвтілився, виплеснувши всю енергію в заклинання. Захист не витримав. Але, чомусь ти не здох. Майже перерубане тіло, за пару годин, а то й швидше, зрослося, нова рука відросла за добу. Усього справ-то. Подумаєш – легені, серце, хребет, ребра, м'язи – все порвало, фонтан крові мав би бути, але ось узяло і зрослося. Серед бурхливої пожежі. Така собі дрібниця це, виявляється... Навіть волосся не обгоріло. Коли ти вже порозумнішаєш? А якби Сею з малечею зачепило б тією вогняною хрінню... щоб ти робив зараз? А з іншого боку – ну як він міг здогадатися? Та ніяк. Це зараз уже такий розумний, тепер під кожен камінчик зазиратиме, чи немає там чого, а тоді? – Видихнув. Глибоко й сильно, відпускаючи від себе порожні думки. Зрозуміти б іще – хто це такий хитрий... А ще не погано б зрозуміти, що це з ним таке. Як так узагалі все це можливо, те, що сталося.

Поруч із ним у повітрі висіли два тіла – дівчата, яких він хотів урятувати. Ті, з полонянок. Зараз вони вже просто спали, хоч і глибоким сном. Звичайні дівчата з небагатих родин. Досить симпатичні, хоча – кому як. Третю, найбільш постраждалу, він запхнув у крісло останньою. Як і припускав – те крісло, яке його приводило до ладу після пекельних занять, було не гірше за те, що на базі ДС3. У нього він і вклав дівчат усіх по черзі. Поки останню обробляли набором складних заклинань, першим двом він чистив пам'ять. Так, зовсім небагато, щоб не спричинити ще більших проблем. Стерти всі вкрай сильні враження не можна – тому-то вони й сильні, що створили безліч нових зв'язків між нейронами, переналаштували синапси і ще багато-багато іншого. А ось змінити, зовсім трохи дещо переробити – це можна. Треба тільки однаково у всіх. Він затирав сам факт зґвалтування. Тепер вони мають пам'ятати, що одна жінка загинула, ось із нею і відбувалося все те, що вони бачили. Не себе бачили, а її. Це теж ще той спогад, але з ним боротися легше, ніж із власним болем.

З тієї зловісної галявини вони стрибнули в Ашкелон одразу, тільки-но Макс поспілкувався з чотирма негідниками, які залишилися живими. Розмова була короткою – запропонував швиденько сказати правду, а щойно той самий громила з низьким голосом почав вийожуватися, то за знаком Макса, його просто розірвало навпіл. Насамперед відірвало геніталії і забило їх йому ж до рота разом з зубами – щоб не кричав, а потім – ніби хтось наступив на одну ногу, а за іншу потягнув, повільно і впевнено. Макс на це все не дивився – чого собі нерви псувати? Досить того, що це бачили інші троє. Після цього йому розповіли все – як вони викрали дівчат із трьох найближчих поселень, як до здоровила хтось прийшов і привів дитину, як вони чекали тут, коли хтось їм невідомий прийде... Усі троє негідників лише ненадовго пережили його від'їзд – тільки-но осіла пилюка від телепорту, як та сама невидима сила акуратно насадила всіх трьох на верхівки ялин. Макс ще похмуро подумав, що таких прикрас на ще далекий Новий рік місцеві не бачили.

Телепорт виніс їх усіх до Ашкелона. Закривши Сею, трьох сплячих і малечу скритом, Макс із Сем вирушив на торг – потрібен був одяг. І дівчата по зносилися, а троє полонянок так і взагалі нічого не мали. Закупивши все потрібне, перелетіли на п'ять кілометрів далі і вже там стрибнули телепортом на ДС2. Зі своїх досліджень Макс знав, що відстежити телепорт у принципі можливо, але якщо одразу. А ось так, з великим часовим лагом і додатковим переміщенням в інше місце – уже ні. Воно наче отой інверсійний слід у небі – тримається якийсь час і розвіюється без остатку. Поки розбиратимуться з першим переходом, слід від другого зникне. Але, про всяк випадок, він зробив ще міні стрибок на попередньо розвідані координати, а вже звідти – на базу. Слід від цього стрибка зникне взагалі за годину, що зробить подальший пошук місця, куди він вирушив, неможливим. І ось зараз він слухав, та й трохи бачив, як дівчата купаються – зовсім відвернутися все ж не ризикував, але й не витріщався відверто. Чекав, коли закінчиться лікування останньої постраждалої. Турбувала його малеча. От що з нею робити? Вона ні в яку не хотіла залишати Сею. Розділити їх було практично неможливо. Ні, вона залюбки йшла на руки до Сем і навіть іноді до Макса, але тільки якщо ельфа була в межах видимості. Але це ще таке... а ось найгірше – вона мовчала. Жодного звуку не почув Макс за цей час. А в цьому віці діти мають говорити все, що їм спадає на думку. А тут – добре хоч трохи посміхається, іноді. Огляд нічого не показав – фізично здорова. Та, модифіковане примарне дідько, пробуло в ній зовсім не довго і нічого не встигло накоїти. Крісло щось поправило трохи – для цього дитину довелося вкласти спати, Сея ж у підземелля відмовилася йти геть зовсім, Макс відчував від неї жах і страх, і наполягати не став, сходив один. Дівчину він розумів – прожити п'ятсот років в ув'язненні... хто при здоровому глузді захоче лізти туди знову? Примарний колектив бази був йому радий, але трохи збентежений – усі винні у втечі очікували покарання. Але Макс тільки повідомив, що з дівчиною все гаразд, попросив більше так не робити, а говорити все прямо. Ну і наодинці пообіцяв Джогу, що колись забере його звідси і знайде йому тіло. І от що робити з цим милим пухнастим чудовиськом? Може залишити її у вампірів? Разом з тими малими… Та фіг вам... Та й Сея, схоже, її вже не віддасть. Ну, нічого, якось буде – няньки для неї є, а грошей вистачить, не об'їсть.