Глава п’ятдесят дев'ята. 28-ме липня, день 1073-й.

Рано вранці вони йшли досить порожнім містом. Макс усміхався до вух – це ж треба, що чутки роблять. Виходячи з таверни, піймав малу помічницю, доньку господаря і подарував їй камінчик, той, що показував її батькові. Сказав, що, якщо буде велике лихо, нехай затисне міцніше і подумає про того, хто їй його подарував. А якщо щось погане трапиться – то просто прикладе камінь до рани. Макс навчився творити імпульсні артефакти лікування досить добре, а в цей ще й вставив нову схему – передавач координат. Якщо дівчинка його активує, затиснувши в кулачку, то поточне її місце прийде до Макса як сигнал тривоги, а на камінчику ввімкнеться запис того, що відбувається.

Йшли без сніданку, але та сама кухарка, жінка років сорока, вийшла і вручила Сем згорток із пиріжками, які, у свою чергу, Макс відібрав і сховав – передбачалася пробіжка і пиріжки були поки що зайвими. На його здивування, на дорозі в бік Дірхана нікого не було. Ось і чудово.

– Усе, прогулянка закінчилася, уперед. – Пробігли приблизно три км. Сея тягнула ще не дуже, але старалась довше ніж минулого разу. Значно довше. Чи це може та срібна вода так на неї діє? Потім залізли в гущавину – Макс виявив там струмок, можна було освіжитися, все-таки літня спека давалася взнаки. Сказати, що Сем була здивована – нічого не сказати. Але трималася вона добре. Сея втомилася раніше. Та й узагалі – він ще жодного разу не бачив тут когось дуже зніженого. Може серед знаті... а серед людей, які постійно важкою працею заробляють собі на життя, слабаків не було. Були не грамотні, як у плані освіти, так і можливостей свого тіла. Розтяжка – та хіба що хто, після важкої праці, розминав втомлені м'язи. І усе. Але важка праця швидко закріпачувала рухи, зношувала тіло, воно змінювалося під умови життя, фігура псувалася. Та й ніколи було селянській дівчині займатися всім цим. Тут Сея обійшла помічницю. Її гнучкості та розтяжці можна було позаздрити. Дівчина, напевно, багато тренувалася, щоразу розглядаючи її гнучку фігуру, Макс припускав, чим таким вона могла займатися. Гнучкість, розтяжка, координація – все дуже швидко відновлювалося. Свій літр срібної води Сея давно прикінчила, і Макс їм обом налив ще, тільки Сем сказав пити тільки по два ковтки і не частіше як через дві години. Побоювався він, що занадто добре, теж може бути погано. Над Сеєю все ж неабияк попрацював і він, і чарівне крісло, а ось у Сем енергетика була зовсім слабка. У порівнянні, звісно.

Ще дві години вони стріляли. Сея пуляла на дистанцію відразу на двісті метрів далі, ніж минулого разу, Макс її не чіпав – сама так вирішила. Та й що він міг їй сказати? Знання-то в неї залишилися всі, м'язова пам'ять пропала, а це - тільки наполеглива праця. Дівчина стріляла з дуже непоганою швидкістю –  вже дві стріли за один рахунок, змушуючи руки постійно повертатися в потрібне положення. Не дивилася ні на руки, ні на що крім мішені. Лупила серіями доки не закінчувалися стріли в наявності, або сили. На щастя, придумана Максом система не обмежувала її ні в стрілах, ні в мішенях, іноді тільки доводилось трохи чекати, доки вони позбираються докупи і повернуться від мішеней назад. Він же займався з Сем. Півгодини витратив на те, щоб навчити її правильно тримати ніж. Зрозуміло, що обробити курку або навіть порося вона могла, але ніж на кухні й ніж у бою – різні ножі. Потім швидко пройшовся всіма тими моментами, для чого жінці потрібно вміти працювати зі зброєю – тут проблеми не було жодної, вона і сама все розуміла, але Макс хотів, щоб не залишилося ніяких можливих нюансів, краще він повторить відоме їй, ніж проґавлять щось потрібне. Призвичаїлася вона досить швидко, і незабаром Макс уже не сумнівався, що за потреби дівчисько зможе хоч трохи за себе поборотися.

– Чудово. Просто чудово, – похвалив він її, бачив, що дівчина постійно боїться, соромиться – звичка мовчати перед панами була прищеплена життям міцно. А дружня похвала її відчутно розслабляла. – Тепер ми перейдемо до іншого, – відірвав він її від споглядання того, як ельфа випускає стрілу за стрілою і дістав з сумки арбалет.

– Але... я... хіба можна?

– А хто сказав, що ні? – він доброзичливо посміхнувся, змусивши її порожевіти. А шо робити, якщо він тут двадцятип'ятирічний хлопець, а дівчині ледь дев'ятнадцять? Потрібно використовувати всі переваги, – стріляти потрібно вміти, а раптом що... – продовжував він. Мішень їй влаштував таку саму, як у ельфи, відстань – п'ять метрів. Усю теорію вона зрозуміла з першого разу, повторювати не довелося, далі тільки практика. З п'яти метрів до тридцяти дісталися дуже швидко, далі швидкість набуття навичок пригальмувалася. Але воно й правильно – руки мають запам'ятати, що і як вони роблять, пів години – це дуже мало. Стріляли ще дві години, після чого Макс змилостивився – оголосив обід. Ось і стали в пригоді пиріжки від шеф-кухаря таверни. Обідали на ходу, запиваючи гарячі пиріжки з рибою смачнючим трав'яним напоєм – ельфа змогла його здивувати, і Макс із радістю перебирав запропоновані нею трави. Дівчата розговорилися, а Макс ішов трохи позаду, відпочиваючи душею. Тепло, сухо, ситно... красиві дівчата щебечуть про своє... Хіба це не щастя? Гуляли вони ще до вечора з двома пробіжками. Приємна вечеря – і спати під вершини дерев. Бідолашна Сем завмерла мишкою, коли невидима сила підхопила її, піднімаючи в повітря. Тільки-тільки він її "розморозив", щоб перестала боятися страшного мага, і знов… але нічого, звикне.

Ранок для дівчат почався жорстко – ще затемна їхнє повітряне ліжко обвалилося. Макс підхопив їх обох біля самої землі й одразу ж погнав уперед. Бігли довго, поруч і на шляху часто щось голосно бахкало, з кущів світилися червоні очі, низький, звірячий рик переслідував їх усюди, а туман якимось чином хапав за ноги. Дівчата смикалися, пищали, кричали, але досить швидко перестали все це робити, втомившись і ледь рухали ногами. Обидві на нього образилися, і хоч Сем не могла собі дозволити виявляти емоції, але була цілком солідарна зі своєю пані – відповідала односкладово і більшу частину часу, коли він нарешті дозволив їм зупинитися на відпочинок, намагалася перебувати до нього спиною. Макс тільки посміхався про себе, зовні зберігаючи грізний вигляд. Зупинилися вони знову біля струмка, добряче зійшовши з дороги в незаймані ніким зарості.