Глава п’ятдесят восьма. 26-те липня, день 1071-й

Вийшли, як і планували – через п’ять днів. Пухнастий хуліган з'явився одразу ж, щойно вони вибралися з підземелля. Макс одразу посадив Сею в ту саму летючу колоду, сів сам і вони за день, на максимально зручній швидкості, перелетіли Заборонені, приземлившись аж майже біля Ашкелона. Влаштовуючись на нічліг, Сея затіяла розмову.

– Можу я запитати?

– Звісно, чому ні?

– Чому ви не повернулися до тієї дівчини... Рудої принцеси? – Макс задумався. – Я думала, що ми заїдемо до неї обов'язково.

– Напевно тому, що я їй не потрібен.

– Але ж це ж не правда! – дівчина не награно обурилася.

– Так, – ще трохи подумавши, погодився Макс, – не правда. Мені не сподобалося те, що вона, знаючи, що я до неї небайдужий, використовувала себе як знаряддя, щоб захистити свого коханця.

– Чому ти вирішив, що в неї є коханець? – дівчина трохи почервоніла.

– Ну... чому... тому що побачив. Я ж відчуваю всі емоції і навіть думки. От і зрозумів. Та не в цьому річ. Вона мені нічого не винна і може жити, як хоче. Сказала б просто – хіба я б не зрозумів? А так... просто прикро. Між нами стільки всякого було... і таке.

– А що – було?

Макс усміхнувся, «Ох уже ці жінки...» – та що було... ми зустрілися, коли на неї напали і їй було дуже важко. У Рах вбили батька. Загинула її наставниця, Тіана з клану Рокка. А вона сама нічого не могла зробити. Потім ми довго йшли разом в Агорру. Їй дуже було потрібно розібратися зі своїм Даром. Ти ж, певно, чула цю історію тоді… Всяке було, як між товаришами. І купалися в крижаній воді, потім спали разом під одним плащем зігріваючи один одного, і билися з розбійниками, і їли з одного казанка однією ложкою. Я, як міг допомагав їй. Щоб ніхто не дізнався, хто вона така. Загалом – багато всякого було, приблизно, як ось зараз між нами. Пух, он, свідок, – Макс кивнув на білого хулігана, що патрав чиєсь гніздо на найближчому дереві. – Після всього цього я думав, що ми, як мінімум, друзі, а вона... Навіщо? Я вирішив, що їй треба час оговтатися. Вона два роки жила під контролем примари, нехай заспокоїться. А там видно буде. Зараз їй потрібно розібратися зі своїм кланом, навести порядок. Багато справ. А тут я знов припруся. Навіщо? Вона почне нервувати, наробить помилок. Якось так. А ти що, переживаєш за неї?

Дівчина знову почервоніла.

– Я подумала, що, можливо, ти несправедливий до неї…  кохання, буває, засліплює.

– Ти непогано розбираєшся в коханні, – Макс не зміг не потролити, – це добре, що ти переживаєш за майже не знайому тобі дівчину, значить, ти – хороша людина. Ну, або ельф, якщо тобі це важливо. Мені дуже не хотілося б, щоб ти стала такою, як у вас там більшість – ходять, як заморожені. Жах просто. До речі – я тут подумав і вирішив, що там, у Тіоні, я буду інкогніто. Накину личину, а там видно буде. Усе ж є певна проблема в тому, що я не знаю, що ти хочеш. Уже була така історія і вона була не дуже вдала. Якщо відставити вбік твою таємницю, ти можеш розповісти, як ти собі бачиш повернення додому?

– Та як? Приїду і все... – Макс аж очима закліпав від подиву.

– Ой... Сея, сонечко, не можна бути такою наївною...

– Чому? Чому – наївною?

– Ти дуже просто думаєш про всіх, а тим часом тебе п'ять сотень років не було вдома. Ти не знаєш, що там відбувається. Ось я тому й збираюся маскуватися. Я не знаю, за яких обставин ти звідти зникла. Якщо пам'ятаєш, що я тобі казав, ну, коли збиралися тільки починати, – вона ствердно кивнула, – то, гадаю, що тебе забрав Леннар, і, найімовірніше, дід, який тоді був зовсім не дід, був у курсі цієї історії.

– Чому ти його весь час називаєш дідом?

– Тому, що коли я приїхав у Тіон, він якраз не так давно помер. І природно, що він був дідом. Так зручніше – зрозуміло про кого говориш. Наскільки я знаю, схоже, у вас побував і Темний принц, і щось отаке накоїв. Після цього ваш рід було відсторонено, ви всі довгий час були паріями. І ось тільки нещодавно все повернулося на круги своя – турнір зі стрільби був проведений у Тіоні, що мало повернути ваш рід у загальне русло подій, – дівчина кліпала очима, – ось бачиш, ти абсолютно не уявляєш, що і як там зараз відбувається. Ось приїдеш ти, скажеш – здрастуйте, я принцеса Сея... і що? У вас є такі... поселення, куди відправляють тих, хто з головою не дружить? - дівчина кивнула, – ось ти цілком можеш поповнити їхні ряди.

– Але чому?!

– Тому що. Якщо ти принцеса Сея, то напевно маєш право на трон, більш раннє, ніж поточний правитель. Хто тобі цей дід-не дід?

– Дядько...

– Ось бачиш, а хто успадкує після нього? Залишимо це питання відкритим – навіть якщо все правильно, то хто гарантує, що в якомусь застарілому законі не буде прописано виняток? Загалом, новий спадкоємець – це завжди проблема. І потім – вони можуть просто не повірити. Це найімовірніша подія. Часу-то минуло – ого. Або закономірно можуть порахувати, що ти одна з тих, хто не дружить із головою. А ще – адже вся твоя історія – таємниця? І ти, напевно, не зможеш прямо і відкрито розповісти, як сталося, що сталося, куди ти зникла і як з'явилася назад. Розумієш? - закусивши білими зубками губу, дівчина кивнула.

– Ось така історія. А люди скрізь люди. Я не поручуся і мідяком за те, що тебе не спробують убити, найближчим часом, після того, як про тебе дізнаються. А вже в дурку засунути або оголосити, що ти шахрайка, і запхати до в'язниці... все це легко і просто. Ось бачиш скільки всього? А ти наївно думала, що все буде просто. Чим ти можеш хоч якось підтвердити свої слова? – дівчина мовчала. Макс зітхнув, – не вішай носик. Я бачив принцес, усіх трьох. Деякі з них із придур'ю, але загалом – це чесні та справедливі люди, тобто – ельфи. Давай спати, завтра буде краще, ніж учора.