Глава п’ятдесят сьома. 21-ше червня день 1065-й.

Вранці прокинувся у чудовому настрої. Подумавши, визначив, що стало легше на душі тому, що ситуація стала зрозумілішою, його перестало давити. Перевірив дівчину – тут усе так само, зробив коротку зарядку, із задоволенням поснідав. Відчуття було – ніби після довгої зими прокинувся в ясний, сонячний, зовсім весняний день. І все буде добре. Стрибнув телепортом до дракона.

Дід вискочив зі своєї кам'яної халупи першим. Заморозка спрацювала як треба. Особливого пієтету ні до кого тут Макс не відчував, але не вбивати ж їх усіх справді? Обробивши і приспавши й усіх інших, включно з тією четвіркою, яка вчора десь вешталася, Макс перевірив будинки другим зором і підійшов до дракона. Око лише трохи прочинилося і все.

– Прошу мене вислухати. Я хоч і молодший, але думаю, що це важливо. Я довго намагаюся розібратися з тим, що і як тут сталося, і в мене є деякі факти, про які ви, можливо, не знаєте... Я думаю, що трохи більш як п'ятсот років тому, молодий принц Леннар, вивчаючи рештки якихось Древніх в одній з експедицій, знайшов перстень, котрий його захопив. Навіщо і як, я точно не знаю, але це не суттєво. Думаю, перстень – це щось створене тими самими вищими, які вас шукають. Або шукали, – око дракона прочинилося, жовта зіниця зазирнула в саму душу Максу. – Я не буду закриватися, я хочу, щоб ми розібралися в цьому. Далі – розуміючи, що з ним щось відбувається, принц вдався до кількох дій, зокрема побудував Фортецю, і три бази – лабораторію, центр навчання і центр реабілітації. Можливо, призначення і не таке, але це теж не важливо зараз. Можливо, він розумів точно, що з ним відбувається, але вже нічого не міг вдіяти. В імперії назрівали заворушення, хтось, можливо змовники, вбивають Імператора. Імперські Маги тим часом, займаються потворними речами – використовуючи силу, болем вичавлену з людей, освоюють заборонені розділи магії. Принц несподівано повернувся і його теж убивають. Ортана переносить його матрицю свідомості в іншу людину, дуже схожу на принца – в мене. У себе на батьківщині, я випадково знайшов камінь переходу і перейшов у цей світ, де нічого не розуміючи, одразу потрапив до рук ловців Ортани. Перенесення пам'яті відбулося криво – можливо, вона і все правильно робила, але перстень Вищих чимось завадив, отож доступу до пам'яті принца магеса не отримала. В крайньому разі – повного доступу. Щоб зімітувати, що принц живий, Інвар – ще один вищий імперський маг, впроваджує свою свідомість у моє тіло і так, вдаючи, що він принц Леннар, з'являється скрізь по Імперії. Ортана підготувалася і хоче повторно перенести пам'ять Леннара новому реципієнту, зігнала докупи і замучила багато молодих і досить сильних магів Академії. Але втрутився випадок – Трея, молода магеса, яка кохала принца і тільки нещодавно стала вищою, запідозрила недобре і влізла до групи цих самих магів Академії. У момент, коли мало відбутися перенесення, вона вдарила по Ортані та іншим її помічникам. Перенесення відбулося, але крім розуму Леннара, у моє тіло потрапили ще й п'ятеро цих самих вищих магів Імперії. Ортана, Седж, Інвар, Оллас і Катор. Вийшла така собі багатолика тварюка. Істота ця пішла світом, творячи різні гидоти, і була прозвана Принцом Темряви, оскільки обличчям була копія принца Леннара. Ортана знайшла ще один камінь перенесення і, щось прочитавши в моїй пам'яті, захотіла втекти в мій світ. Спочатку вирішила відправити туди рабів, щоб забезпечити собі місце для життя. Усе було готово, але тут втрутився сам Леннар. Якимось чином він у вже відкритий прохід відправив ворона з тим самим перснем Древніх і помічника для мене в тому світі. Як він мені розповів у посмертній записці – перстень керував переходом, без нього користуватися каменями переходів не можна. У результаті – сталася Катастрофа. Фізичні та магічні катаклізми перекрутили величезну, якщо не більшу частину поверхні цього світу, яку потім і назвали Забороненими Землями. Ортана, яка, як і раніше, перебувала в моєму тілі разом з рештою магів, Леннаром і мною самим, намагається втекти хоч кудись телепортом, але Леннар влаштував так, що вона потрапила на одну з баз, які він створив, і вийти звідти не може. У цей час я, у своєму світі, отримую перстень і одягаю його до моменту переходу. Усе відбувається для мене досить випадково. Знову підходжу до каменя, але почалась гроза, як і в перший раз, тільки блискавка б’є не в камінь, а в мене. Переходу не відбулося. Перстень зник. Я довго одужував, і в підсумку виявив у себе зазвичай не властиві жителям мого світу здібності. Магії там у нас немає, принаймні – ніхто нею користуватися зараз не вміє, – пригадавши кікімору і лісовика, Макс вирішив, що стверджувати, що магії немає зовсім буде неправильно. – Багато що ще сталося, але біля каменю я опинився вдруге – можливо, цьому посприяв той Слуга, якого туди відправила Ортана. Цього разу перехід відбувся, але ні до чиїх рук я не потрапив – минуло вже п'ятсот з гаком років після тих подій. Згодом, я зрозумів, що деяке управління своєю власною енергією – це все, що я можу. Магія не давалася мені, сили не вистачало. Походивши світом, зрештою я потрапив на ту саму базу, де перебували Ортана і всі інші. Ми зустрілися, Ортана зраділа і, як я думаю, вирішила-таки завершити свій план – перекинути себе в другого мене і таким чином втекти з ув'язнення. Седж зрозумів, що вона їх усіх обманює, і в люті вбиває моє тіло, а разом із ним і всіх, хто в ньому сидів. А ось Леннар звільнився і у вигляді духа, привида, зайняв керівну роль на базі. Як виявилося – він освоїв методику створення енергетичних копій людей і заселив базу такими ось модифікованими викладачами – стрільба, володіння зброєю... Сам же він викладав магічні дисципліни. Мене почали перевіряти і все таке, але одного дня Леннар напав на мене. Тоді я вирішив, що він хотів зайняти моє тіло, але тепер от думаю – що хотів убити. Власне – одне іншому не заважало. Він передав мені перстень Древніх. І ця хрінь мала заволодіти мною як колись ним. Можливо, він не хотів, щоб це все вкотре вибралося назовні, а може щось іще. Як би там не було – я разом із перснем отримав і майже всю пам'ять Леннара, його навички та знання про магію. До моменту, коли ми зіткнулися з ним, усе це мало проявлялося. Ну, пам'ять у мене стала чудова, фізичні дані сильно змінилися... Але, після загибелі самого Леннара, я отримав повний доступ до всього. Тут і магія підтягнулася, і багато іншого. У його пам'яті немає фрагментів про те, як і що він шукав, що знайшов і все, що з цим пов'язано. Ось тут, я думаю, що це перстень, тобто розум, що в ньому міститься підчистив усі ці моменти до того, як потрапив до мене. Тож у результаті, я оголошений спадкоємцем Леннара, володію його знаннями, можу працювати з магією, зокрема розуму і крові. Нічого такого, крім того, що десь в мені є штука, яка працює паралельно моєму мисленню, часто набагато швидше опрацьовуючи обсяги інформації і серйозно допомагаючи цим. Коли я вчора перейнявся цим питанням, ця штука сама видала, що є Штучним Інтеллектом сьомого рівня. Де саме це кільце я знайти не можу – я просканував увесь організм, нічого схожого не знайшов. Але воно є. І ще – ніякими поганими діями, я поки що не славлюся. Усі приймають мене за Принца Темряви і доводиться неабияк попітніти, щоб мені повірили. Ну ось, як і ви, власне. Я так зрозумів – ви відчуваєте в мені цей самий штучний розум чи ще щось таке. Але я не маю до вас жодних ворожих намірів. Ось, якось так. Мені б хотілося, щоб ми все ж таки поговорили. – Макс постояв кілька хвилин, але відповіді не дочекався. Засмучено зітхнув, махнув рукою в бік сплячих, щоб прокидалися, відійшов за озерце і стрибнув назад, у лабораторію.