Глава п’ятдесят четверта. 21-ше червня, день 1034-й

З телепорту Макс вийшов одразу в підземелля, там, де й хотів – у головному залі. Система охорони чи то управління, чи то як її ще називати, впізнала його одразу, що було приємно. Але загалом настрій був похмурий.

– Принц Максимус, ласкаво просимо, – приємний жіночий голос, чимось схожий на голос Алісії, пролунав у голові.

– І тобі – здрастуй. Давай одразу визначимося – як тебе звати? Є ім'я?

– Я – система управління, розробка номер...

– Усе, усе, – зупинив він голос, – ти хто взагалі? Можеш пояснити? Модифікована енергосистема чи як?

– Немає інформації, пане. Я усвідомлюю себе вже тут, у стінах бази.

– Зрозуміло, – Макс вирішив залишити все як є, не той у нього настрій, щоб духам імена давати. Ще й жіночим. – А скажи мені... скільки років тому це сталося? – це була цікава думка - поставити таке запитання, чомусь а ні на базі два, а ні на Базі три дату введення їх у дію він не дізнався. Не було інформації і все тут. Але другою Базою керував якийсь час повний привид Леннара, а на Базі три живе привид дівчини, яку обдурили і вона постаралася знищити все, що могла. Раптом тут пощастить?

– Дата введення в експлуатацію – нуль годин, першого року, першого місяця, першого дня.

"Прикольно – Макс аж посміхнувся – спробуємо по-іншому." – А який сьогодні, по-твоєму, день і дата?

– П'ятсот восьмий рік з моменту мого підключення, пане, сто сорок другий день.

– Зрозуміло. Тоді так – прошу тебе переробити систему дат виходячи з того, що сьогодні двадцять перший день шостого місяця п'ятсот восьмого року. Сьомий день тижня. А твій день народження виходить... Другого числа другого місяця п'ятсот сім років тому. Ось. І звати я тебе буду... Оленою. Оленкою... Раз твій голос – жіночий, так і буде. Заперечень немає?

– Зміни прийнято, пане.

– Ну і добре. Розкажи мені, щоб я довго не шукав, де я можу розташуватися...

– Займайте будь-яку кімнату, пане, вони всі однаково влаштовані.

– А принц Леннар тут бував? Де він жив?

– Його високість Леннар був тут дуже часто. Востаннє за півроку до катастрофи. Тоді база стала на консервацію.

– Тоді я хочу потрапити саме в його кімнату. Є заперечення?

– Ні, пане, прошу вас.

П'ята кімната від входу, зліва направо. Просторіша, ніж на базі два, але, в принципі – схожа. Двері в сусідню кімнату – душова та умивальник. На перший погляд – нічого, що нагадує про присутність тут принца Леннара, не видно. Ну... справа така. Тепер треба розібратися з харчуванням. Уже виходячи з власного досвіду знайшов кухню. Як і скрізь – чистота і порядок. Але ось продуктів немає взагалі. Ніяких. Ящики тривалого зберігання абсолютно порожні.

– Оленка... – покликав Макс, розглядаючи черговий ящик.

– Слухаю, пане...

– А їжі тут що... немає взагалі?

– Ні, пане. Коли запустили консервацію станції все прибрали. Та й було тут не багато – принц багато не їв і особливого не вимагав.

– А він тут що, був один?

 – Здебільшого – так.

– А хто ще тут бував? Ти знаєш?

– Було кілька його учнів з Академії. І все. Вони були всього по кілька днів, двічі за весь час. Але я можу помилятися.

– Це як?

– Було кілька випадків, коли мені наказували не фіксувати відвідування бази і переміщення по ній.

– Он як... зрозуміло. "Хоча, звісно, нічого не зрозуміло." – думав він, викладаючи з сумки все, що там є. Бо раз їжі тут немає – треба розібратися, що є в сумці. У сумку він раніше запхав: крупа пшенична – десять кг... Хліб – п'ятдесят буханок... м'який і смачний досі – Макс із насолодою вдихнув теплий запах – М'ясо свіже, вирізка – на вигляд і на дотик – кілограмів двадцять. Овочі всілякі – морква, картопля, капуста, всілякі кропи й тому подібні редиски з помідорами – багато, але не дуже. Згадав, як незручно це було – не будеш же на торгу брати помідори й засипати їх у бездонну торбину, яка не наповнюється до того ж і в об'ємі. З картоплею простіше – купив кілька мішків – принесли тобі їх кудись, вибрав момент і засунув у сумку. Ще було багато яєць, сіль, перець і купа готових страв – кілька копчених окостів, сало місцевої поросятини, свіжа риба... Десять штук. Пухова їжа. Де він сам, цікаво?

– Олена... а скажи мені... Лосс... що ти про нього знаєш?

– Це розробка принца Леннара, яку він закінчив якраз перед консервацією бази. Це поліморфна енергетична структура на нейтральному носії. Одна із втрачених розробок, щодо неї немає жодної інформації.

"Усе одразу стало зрозуміло, – хмикнув Макс про себе, – і надсистема мовчить... значить, цієї інфи в мені немає. Так я і знав, що Леннар не всю пам'ять скинув. Чому?" – Втрачених? Це як? – продовжив він розпитувати.

– У момент катастрофи сталося пошкодження одного зі сховищ. Тоді й було втрачено кілька розробок. Лосс у тому числі.

– Зрозуміло... – Макс швиденько робив собі легкий супчик, поки вода закипала, розкладав продукти по шафах. Не всі – параноя після всіх пригод знову заговорила дуже гучним голосом і в сумці залишилася приблизно половина того, що там було – вирішив, що сумка буде завжди при ньому і все, що в ній – це недоторканний запас. Якщо їжі йому не вистачить – є телепорт до Ашкелона чи до Дірхана, чи ще кудись, хоч в Доран чи Ніран… там на торгу можна буде докупити все, що треба.