Глава сорок сьома. 17-те червня, день 1030-й

До земель демонів дістався надвечір наступного дня. Долетіли практично аж но до Червоної столиці – на горизонті з'явилася міська стіна. Користуючись скритом, підлетів як найближче й опустився в заростях. До темряви була ще приблизно година і Макс сподівався встигнути увійти в місто. Але, як і передбачав Кірат – виникли труднощі. Біля воріт його завернули. Ніхто нічого не питав – два охоронці біля хвіртки глянули на нього і мовчки вказали геть. Щоб не погіршувати ситуацію, не став заперечувати. Тим паче, відразу ж після нього, виник прецедент, який показав, що і як може статися. Поважного вигляду мужичок, якого завернули так само, як і Макса, хоча виглядав він набагато презентабельніше, почав голосно обурюватися, але заткнувся після перших же слів – йому просто врізали в живіт тупим кінцем списа, а потім ще двоє вартових, які вийшли на підмогу, викинули того в стічну канаву. Друзі, які супроводжували поважного пана, почали щось там бухтіти, але маг, що тихенько стояв за спинами вартових, повів рукою, і одяг на них почав тліти. У канаву вони стрибали вже самостійно, а стражники реготали на все горло. Приблизно таке саме відбувалося і на основних воротах, і на другій хвіртці, через яку проходили тільки піші. Ну що ж... Цього можна було очікувати. Заручини Тар'ї всього за два дні, контроль за тими, хто прибуває до столиці, мав бути посилений. Свавілля – теж. Ну, це посилюється завжди саме.  Доведеться ночувати десь тут. Перелетіти стіну можна було і одразу, навіть не зупиняючись,  і зараз нічого не заважало, навряд чи там є щось серйозніше, ніж було у вампірів, але влаштуватися на ніч він толком не зможе, а ночувати в місті, як безхатченко, – перспектива не дуже. Тим паче, що у зв'язку з тими ж заручинами, варта на вулицях теж має бути посилена. І магічний контроль теж.

За годину він був уже не один і зовсім не виділявся з маси таких самих «відпочиваючих». Сидів біля спільного багаття поруч із групою інших, так само охочих потрапити в місто, поділився з ними м'ясом, а від них отримав свіжий хліб. Розмови біля багаття його мало цікавили, але за одну фразу зачепився і перетворився на слух

– Та не зможуть вони нічого зробити, я вам кажу, – гарячкував кремезний мужик у плащі, – їхній лорд пропав, самого клану залишилася жменька... Вони були сильні, доки дружили з Червоним домом, але це було вже давно.

– Тобто як – лорд пропав? Це ж вампіри, вони за краплею крові знайдуть його і на іншому боці світу. І мертвого теж знайдуть. Не може такого бути, щоб не знайшли.

– Може. Кажуть – живий він, а де – не знають. Так що – пом'яніть моє слово – ще до весілля принцеси Тар'ї, все Заріччя у вампірів відберуть. Та вже зараз усе це почалося – у селища заходять чужі й виганяють усіх, хто там живе. Вампіри чи ні – все одно. Я сам таке бачив недавно. Ледве втік. Займають домівки, хто по спритніше – й декілька. Здирництво таке, що хай Світлий милує…

– А що ж Червоний дім? Їм же не потрібно таке на кордоні. Раніше вони ніколи не терпіли.

– Так то раніше. Тоді правив хто? Правильно, батько принцеси. А вона молода ще, дуже добра...

– Та не так усе... хто тобі сказав? Добра вона... Бачив би ти, що витворяють її підручні... Усі, хто їй не до вподоби, – під батоги, а то й на плаху... Кажуть – рада хоче швидше видати її заміж і позбутися такого тягаря...

– Тю... як це? А правити-то хто буде? Старійшини? Адже більше спадкоємців немає. Навіть без дару немає.

– Це я не знаю. Тільки після заручин усе вже розписано. У мене знайома при дворі служить, то каже – кухня на вухах стоїть, готуються, на те, що через тиждень після заручин – весілля. Значить – змовилися вже про все.

– А я чув, – додався в чат ще один, – що шукають десь незаконних дітей старого володаря. Нібито був у нього грішок. А хто шукає – невідомо.

– Ну, це не дуже складно – або ті, хто хоче посадити їх на трон, або ті, хто не хоче щоб їх посадили. У будь-якому разі, це означає, що претендент уже є. Решта – питання грошей і часу.

"Ну ось... і в розвідку ходити не треба. Усе, що потрібно, вже дізнався. Ще б зрозуміти, що так змінило саму Тар'ю… Ну от не віриться мені, що вона сама така стала. Та власне кажучи – яка така? Я ще нічого не знаю. Може наплели їй про вампірів, от і не бажає їх бачити. Он, прикладів як цілим країнам втирають у мізки дурню, безліч. І нічого, вірять. Більшість живе в лайні, але зі щасливою посмішкою. З цією ж посмішкою і лізуть грабувати чужу країну, доказуючи усім - що жити в лайні, це верх аскетизму заради держави. Воно може й так було б, аби усі там так жили, але ж ті, хто вкладав їм у мізки цю дурню - ті живуть добре, ніякою аскезою там і не пахне.. А тут – усього лише одна принцеса, молода й недосвідчена. . Та ну... фігня це. Нехай навісили їй локшину, але вона розумна дівчинка, чудово вміє бачити і чути. А трега чому прогнала? Бути цього не може, щоб ось просто так". Більше нічого цікавого не було і Макс ліг спати. Завтра потрібно пролізти в місто, встигнути знайти собі пристойніше вбрання і дізнатися, що і як відбуватиметься.

18-те червня, день 1031-й

У місто вийшло зайти напрочуд просто. Випадок допоміг. Як завжди – хороші починання, ламаються об чужу дурість. Варта вже помінялася, якраз заходила група майстрів – ті самі, з якими він сидів біля багаття. Передніх товстий стражник ще про щось питав, а коли черга підходила до Макса, він відволікся на те, як маг у чорно-червоному плащі перевіряє якусь дівицю, надто вже весело всім поруч із ними було. Дівиця була з тих, кому ситуації і пікантніші не вперше, безглуздо хихотіла і зітхала, коли черговий вартовий казав сусідам, що вже він точно знає, куди вона сховала недозволене, і починав нишпорити по її тілу в пошуках. Ось тут товстий і відволікся, а другий, бачачи, що не встигає сам, махнув їм усім рукою, пропускаючи у хвіртку. Макс же проскочив, зробивши вигляд, що він із ними.