Глава сорок друга. 8-ме червня, день 1021-й

Ранок почався весело – Макс підняв усіх ні світ, ні зоря. Справ було багато. За погодженням із Нікаєм, було визначено місця під майбутні будинки. Ще вчора, повернувшись назад і, на свій подив, так і не заробивши від Норта нищівного погляду, він насів на всіх одразу – за результатом, було вирішено, яке житло їм потрібно. Три окремі будинки – Дагор зі своїми, Сатор із Нікою, і Марлі разом із Нортом і близнюками. Усю ніч Макс пихтів над заклинаннями, а вранці почалося. Порухом пальців нарешті запускаючи заклинання в роботу, сам усівся на улюблену розвилку дерева спостерігати й контролювати. У цей час, на всіх трьох ділянках майбутньої забудови уже вирівнювався ґрунт і викопувалися великі ями під льохи. Видалялося каміння, одразу з нього створювалися майбутні доріжки. Виглядало це все просто – щось невидиме, наче ніж, ідеально рівно зрізало частину ґрунту на позначеному майданчику, зайве підняло в повітря і перенесло на заздалегідь вказане місце, засипаючи стару яму. Аналогічно і з льохом – об'єм ґрунту розміром квадрата метр на метр і на п'ять у глибину, був вийнятий за один раз цілком, починаючи з трьох метрів глибини, яма розширювалася в боки, за заданим планом створюючи підпірні стовпи, склепіння стелі і різні ребра жорсткості. Подрібнений ґрунт вилетів нагору і відправився в іншу яму, яку теж давно хотіли засипати. У створеному підземеллі спалахнуло – спеціальне заклинання, доопрацьоване Максом зовсім нещодавно, ущільнило землю на десять сантиметрів углиб і спекло поверхню. Вийшов майже камінь, що не потребує додаткових підпірок. На поверхні особливо великі каменюки опрацювали ґрунт, як трамбувальні машини, втоптуючи всю землю та надаючи плошадці певного вигину для стікання води в бік від будинку. З найближчого виходу кам'яної породи, виламували валуни, з них влаштовували основу під зруб. У лісі вже падали зрізані невидимими лезами дерева. Кора злітала з легким шелестом. Частину стовбурів одразу ж розпускали на дошки, частину – циліндрували і затесували. Поки все це повітрям летіло на місце будівництва, величезна сила стискала деревину, підвищуючи її щільність, водночас нагріваючи до високої температури, висушуючи, максимально позбавляючи її вологи і, практично, випалюючи все зайве з поверхні. Тут Макс трохи сумнівався – може й не дуже правильно щось робив, але вирішив, що гірше не буде. Обпалене дерево не гниє. Це було головним. Ще дуже гарячі, колоди залітали на будмайданчик і, за вигаданим вчора плануванням, точно і рівно укладалися в зруб. Щілини і стики відразу заповнювалися сухим мохом. Двосхилий дах був створений кроквяною системою з аналогічно підготовлених дощок, балок і бруса, потім, наче черепицею, накривався тесаними обпаленими плашками, під дошки був покладений товстий шар очерету зі спеціальною обробкою від гнилі та мишей.

Будинки були однотипні – на більше не вистачало часу, та й навіщо? Три кімнати навіть дуже не мало. У місцевих гірше. З вікнами була проблема – скла не було від слова зовсім. Викрутився, зробивши подобу скла з розплавленого кварцового піску – не дуже добре видно, але світло і вітер не задуває. А ось про печі він забув зовсім. Засмутився, але Дагор його заспокоїв, сказавши, що це вони зроблять самі, абсолютно без проблем. Як бонус, на все селище були заготовлені колоди і дошки, ще будинків на п'ять. А ще з тих самих обпалених і ущільнених колод, розрізаних уздовж і видовбаних зсередини, вийшов непоганий водогін, і вода тепер була поруч із кожним будинком, відводяись від струмка і стікаючи в улоговину подалі.

До вечора будівництво було закінчено. Аж до того, що прибрали все сміття з території і заклали контури майбутніх квітників, які захотіли всі жінки без винятку. Макс ходив, роздивлявся, перевіряючи, особливих огріхів не знайшов – все було винятково рівно і щільно. Так, як хотів і планував. Здійснилася його мрія – зробити закляття на виконання набору операцій від початку до кінця, щоб усе було точно, однаково і якісно. Тепер у нього було вже перевірене закляття спорудження будинку з витратами магії тільки на обробку матеріалів і саме будівництво. По суті – він відтворив увесь процес будівництва, як би той відбувався, якби це робили люди, етап за етапом. Але у нього все було винятково точно, без зайвих рухів, метушні і всього іншого, властивого будівництву або ремонту. Застосовані були всі знання, що він знав сам і що підказували місцеві. Трохи доопрацювати питання з піччю, утепленням і вікнами і можна будувати масово. «Буде час – дороблю, а то хтозна яке скло і коли буде.» - вирішив він, та з великим задоволенням від виконаної роботи завалився спати. Через те, що всі мешканці, які були з ним у виділеному будинку, переїхали на нові місця, спав він тепер один. Розвалився, як хотів. Але не довго. Відчувши рух і думки про нього, прокинувся. За хвилину двері скрипнули, тихенько і навіть якось боязко увійшла Марлі. Зупинилася, намагаючись зорієнтуватися в темряві. Зняла куртку, підняла руки, через голову знімаючи довгу сорочку. Одяг прошурхотів, падаючи на підлогу. Лягла поруч, притискаючись гарячим тілом.

– А раптом би я був не один? – запитав він, вдихаючи ніжний запах жінки, пестячи її шию подихами, іноді ледь торкаючись губами її за вухом.

– Уже так, не один, – відбила вона його випад.

– І звідки ж ти це знала...

– Жінки завжди знають, що їм потрібно, як і коли це буде. Якщо, звісно, це розумні жінки.

– Безумовно – ти дуже, дуже розумна... – його свідомості ще вистачило зробити два жести рукою кудись у напівтемряву – потурбуватися про контрацепцію і накинути тишу на весь цей будиночок.