Глава тридцять шоста. 8-ме травня, день 990-й.

У Дірхан в'їхали рано вранці, перед цим усю ніч простоявши за воротами. Трохи запізнилися, на годину всього. Великою проблемою це не було - Сатор із Міхом наловили риби, ще залишалося трохи картоплі, вирішено було все з'їсти дочиста. А вранці вже якось потерплять, поки не куплять їжі. Грошей тепер було достатньо і Макс нарешті відчув, що і Сатор, і Дагор справді вірять, що все вийде. Учора Ніка всю дорогу сиділа у возі, круглими очима озираючись на Макса. Він тільки посміювався, відчуваючи її збентеження і дитячу іскристу радість. Вона перерахувала всі гроші й очманіла від суми. П’ятдесят три золотих, триста сімдесят сім срібних та триста вісімдесят міддю. На її думку - це був цілий статок. Чисті дівочі емоції від усіх трьох просто сяяли радістю та надією. Малий Міх – той був радий свому ножу більш за все. Хлопчисько – є хлопчисько, так є. Макс покликав ельфу і запропонував їй трохи спробувати, яка вона на смак - радість. Чиста радість щасливих дітей. Він усе ж таки побоювався, як би її не знесло в нехороший бік, нехай уже краще ув'яже в собі, що чуже щастя і радість - це дуже приємно. Набагато приємніше ніж горе.

У місто потрапили вдало - якраз п'ятий день тижня. Торг тільки починався. Кінське стадо на зупинках змолотило майже все, що було в Сатора, але зате тепер було добре видно всі їхні речі. На торговій площі зайняли місце, сплатили п'ять мідяків за п'ять возів і процес пішов. Макс ні в що не втручався, лише контролював майданчик, відводячи вбік злодіїв і різних людців із нехорошими думками. Усім їм, чомусь, ставало дуже незатишно і в душі, і в шлунках.

Коней продали ще до обіду і Доран трохи заспокоївся - він усе очікував, що якісь конокради їх заберуть, не зводив очей з так неочікувано придбаного майна і торгувався як навіжений, мабуть стараючись показати Максу, що дуже відповідально ставиться то свого діла і того, що Макс йому віддав. Коней залишили восьмеро – тягловий состав плюс ще Рябенька, яку дівчата ні за що не хотіли продавати. Макс, знаючи, що таке дружба, абсолютно не наполягав. Конячка була дуже поступлива, добра і невибаглива. Він сам бачив, як на стоянці вона обережно переступила через Дагора, сподіваючись дотягнутися до зеленого паростка і так само акуратно повернулася назад. На останній ночівлі, Макс підживив її, трохи промив силою і довго гладив по голові, поправляючи зір. Старенька вельми підбадьорилася і тепер лащилася до нього щоразу, як він був поруч. Все вони розуміють, ці звірі. Природа не дала їм можливості говорити, але мовчанням своїм вони вміли сказати набагато більше, ніж інші люди довгою промовою.

Трохи налагодивши ситуацію і навівши фон своєї сили на місце торгу, щоб уже й без нього тут ніхто не намагався нашкодити, Макс забрав дівчат і повів їх за покупками. Міх залишився з батьком помічником - хлопчина дуже вправно управлявся з кіньми, вони його слухалися, а той був дуже цим гордий. Гордий був і батько.

Програма культпоходу була широка - потрібен був увесь одяг для усієї дівочої банди, малого та дорослих ще й з запасом. А ще він хотів завести їх кудись у пристойне місце, де дівчата змогли б відмитися і таке інше. Не одягати ж новий одяг на брудне тіло. Одяг підібрали швидко - в одній крамниці все й знайшлося. Та й дівчата були вельми невибагливі, і всі намагалися вибрати що простіше і дешевше. Макс запропонував тип одягу вже не раз бачений ним у жінок-орчанок, та й у багатьох інших місцях він теж таке бачив не одноразово - штани, поверх яких спідниця з розрізами. Виходило - начебто і в спідниці, як годиться жіночому роду за тутешніми канонами, але й водночас усе дуже зручно. Сорочки дівчата обирали самі, знайшлися і чобітки, не найкращої форми, але міцні і не жаркі. Загалом - одяг підібрали, слава Світлим. Знаючи, що напевно знадобляться, він сам купив їм плащі з ельфійської тканини. Найпотрібніший товар, походу, у цьому світі. Скрізь є. Малому та батькам Ніка та Морі підібрали майже не вагаючись – видно, що вже не одноразово цим займались, а скоріш за все – шили самі. Купальню знайшли в таверні, поки дівчата відмивалися, вимився і сам. Ідилія. Ніхто не лізе, не чіпляється. Усе статечно.

Саме містечко було рази в три більшим за те нещастя, в якому вони були три дні тому. Місце зручне - якраз розвилка трьох доріг. Поки дівчата приводили себе до ладу і переодягалися в нове й чисте, товариський мужичок на виході з купальні розповідав йому всі новини світу.

- Так, пане, ми тут живемо добре... не те, що дехто. Та ж Тоскань, якщо подивитися - діра-дірою. Нічого немає, а в нас - вісім великих таверн і п'ять менших заїжджих дворів. Зручності в нас, знову ж таки, - куди тій Тоскані. А всі чому? Лінуються тому що. Шкодують десяток корисних артефактів для міста залишити. Усе на продаж. Кожен сам за себе. У будинки свої відрами воду носять, сміх один. А в нас - водопровід. Ще з імперських часів, але ж не розорили, не зіпсували за стільки років! - Макс тільки підтакував, вчасно вставляючи запитання. Людина ця була проста, як мідна монета, напружуватися з нею не було потреби.

- А далі що? Це якщо у вас такий шик, то далі, у головних містах баронств, що ближче до Заборонених, то там узагалі краса?

- О, ні... не скажіть, пане... Де як! От узяти Синар, усього три дні шляху від нас, а гірше за Тоскану. І при цьому - там живе барон Синар. Старий дід, нічого йому не треба. Ось і баронство в нього таке. Купці плюються, проїжджаючи. А далі - баронство Ашкелон - там великих міст, більших за наше, аж три. І народу там - Ого! У торговий день вулицями пройти важко. І живуть заможно. Не лінуються проїхати ближче до кордону і вже там купити собі потрібне... або поїхати в ту ж Тоскань і там продати своє.

- А що, їм так близько до Заборонених? І не бояться?