Глава тридцять перша. 7-ме жовтня, день 777-й.

Прокинувся рано. Пів на шосту. Вийшов у центральний зал і зайнявся зарядкою і розтяжкою. Не сильно, так, щоб організм прокинувся.

– Джог! Де ти там...

– Тут я, повелителю! – за два рахунки привид з'явився біля дверей на кухню.

– Ходімо, вчитимешся їжу нормальну готувати...

Години за дві кухню Макс залишив, залишивши щасливу примару возитися з пельменями. А що? Мужик і справді, поки його не зацапали святенники, був пекарем у себе в містечку. З його зовнішністю це було не легко, але він працював біля печі, а продавала його дружина. Чоловік старався, плюс трохи магії вогню, що в нього була, і хліб виходив чудовим. Якби не святенники і сусід, до якого бігала ця сама дружина, все могло бути цілком непогано. Сусід доніс інквізиції, Джога загребли, обробили й загнали в загін єгерів. А трохи згодом вирішили спробувати зробити з нього супермена – може, вийде, ну і заразом дізнатися, а що ж там принц навигадував. Точніше – спочатку друге, а потім перше. А там – Катастрофа, і всім стало не до зниклого пекаря-мага. Хоч той і був аж третього рівня. Тож Леннар правильно поставив його в господарники, є в цього привида така тяга. На сніданок сьогодні має бути картопля-пюре з відвареним м'ясом, а на обід – ці самі пельмені.

Зайшов у кімнату до Седжа. Побіжно переглянув усю зброю, зокрема й той меч, що був йому знайомий. Дізнався, що метал "багатошаровий, термооброблений, магічно зміцнений". Але, як виявилося, така характеристика видавалася всій зброї в кімнаті Седжа. Про свій танто нічого не дізнався. Точніше – нічого нового, відмінного від усієї іншої зброї. Багатошарова, термооброблена сталь. А ось чому він ріже геть усе, і чому та як прив'язаний до свого господаря – інформації не було.

У кімнаті Ортани теж нічого нового не знайшов. Крім одного "але" – текст у книжках більше не здавався йому незрозумілим і дебільним. Він цілком нормально зміг прочитати першу сторінку. Після цього забрав усі книжки, які не забрав із минулого разу, і пішов до себе. У пам'яті було все те, що він переглянув в інших книжках, але читати живу книжку було набагато цікавіше і приємніше. Була й прикрість – книжки, взяті в кімнаті Катора, виявилися сміттям. Звичайним, безглуздим чтивом, напівпорнушної категорії. От же, два виродки. В одного – баба гумова в ліжку, в іншого – порнуха в книжковому варіанті. Не дивно, що, потрапивши в тіло попередника, вони носа не показували назовні. Як вони вищими магами-то стали взагалі?

З усієї літератури Ортани, найцікавішою виявилася одна – щоденник Леннара. Решта книжок були банальними підручниками з природничих наук, типу шкільних. Хімія, фізика. Перші три сторінки щоденника були замусолені й досі пахли жінкою, а далі все було чисто, тільки нотатки Принца нумеровані, з виносками. Схоже, що Ортана не змогла його прочитати. Ні на обід, ні на вечерю Макс не пішов, хоч Джог обережненько й пропонував. Так зі щоденником у руках і заснув. Нічого, пельмені не пропадуть, Джог сховає в шафу... А вночі на нього накотило – нове видіння було настільки масштабним і настільки захопило його, що став боятися, що воно закінчиться раніше, ніж він у всьому розбереться. За кілька годин побачив усе життя Леннара, особливо в тій частині, що описувалася щоденником. І найголовніше – він зрозумів, що сталося з принцом.

8-ме жовтня, день 778-й.

– Підйом!!! – мерзенний голос псевдо Ноора вирвав його зі сну. "Шо, знову?" – дзвеніла думка, поки він, у ледь застебнутих штанях, біг коридором. Уже вибігаючи в підземний тунель, згадав, що вчора, засинаючи, подумав про те, що непогано було б спробувати пройти цей "курс підвищення кваліфікації" знову. Ситуація ж змінилася, тепер у нього повний доступ до всієї інформації, а ще є та сяюча, смарагдова куля всередині…

– Чудовисько, що відбувається? – про всяк випадок запитав у повітря. Відповідь він відчував, знав, але раптом...

– Згідно з вашим розпорядженням, розпочато програму підготовки. Зараз відбувається перше тестування для виявлення початкових можливостей.

"Усе, блін, ясно. Треба обережніше з бажаннями, ось тепер працюй..."

– Відставити балачки! – прогарчав голос Ноора – пришвидшитися, живо!

Треба визнати, що Система, яка займається всією цією підготовкою, була непогана. Принаймні, вона не стала витрачати цілий місяць на повторну попередню підготовку Макса до тесту, як минулого разу. Тест розпочався одразу, він був набагато тривалішим, ніж першого разу – тиждень, замість трьох діб. Макс знову безупинно бігав, стрибав, повзав, плавав і пірнав, а капосний магічний інтелект робив усе, щоб йому завадити – дощ на глиняній ділянці стежки, ділянки піску з пекельної спекою або навпаки – різке похолодання десь біля води, таке, що поки Макс вдягався, вибравшись на берег, крига з хрускотом сколювалася з його тіла. Завали з повалених дерев і тому подібні речі він розглядав як дитячі пустощі. Блін. Не зелений острів щастя, а полігон якийсь... Одразу ж після п'ятиденного забігу-запливу, тільки-но дістався до центрального залу, на нього вийшли Седж та Інвар. Спочатку поодинці, а потім і вдвох вони відлушперили його так, що у свою кімнату він вповз.

Результат був гнітючий. 4 бали рівно. Це як так? А? Навіть менше, ніж минулого разу. Хотілося плюнути на все і піти звідси нафіг. Бентежило одне – за час тестування, він отримав десять повідомлень про підвищення рівнів. А як він тепер знав – придумано все було так, що якщо система бачила, що навантаження явно слабкіше, ніж може претендент, то вона підвищує його, для адекватності оцінки. Тобто, якщо порівнювати з першим тестуванням, тепер усе було складніше вдесятеро. Напевно.