Глава шоста. 10-те листопада, день 449-й.

У Танор в'їхали рано вранці. Як раз вгадали на сьомий день тижня – Макс сподівався хоч чимось розжитися за зниженою ціною. З досвіду знав – сьогодні торг буде вже згортатися. Особливо ні на що не сподівався – грошей все одно не вистачить ні на що серйозне. Заїхали на торг, стали осторонь. Макс разом з Ольєю і молодшим пішли побродити. Якщо нічого цікавого не знайде – одразу й поїдуть. М'яса тільки підкуплять ще, щоб до Дорана вистачило. А то після всіх лікувань, масова обжерливість призвела до різкого скорочення м'яса в запасах. Картоплі теж можна взяти ще – на їжу. Проходячи рядами купив дівчині гарний гребінь і кілька кістяних шпильок – літня орчанка довго дивилася на Макса, поки дівчина вибирала гребінець, а потім сама простягнула їй заколки.

– Носи, діво... красивою будеш, волосся сильним буде, коса довгою. – дівчина спробувала відмовитися, але орчанка наполягла – подарунок це, не бійся.

Макс бачив струмочки зеленого кольору, що струменіли в шпильках. Нічого такого, просто слабенькі артефакти, якщо й справді носити у волоссі, то буде користь. Не велика, але буде. Подякувавши жінці, пішли далі, але він ще довго відчував на своїй спині уважний погляд. "Начебто не відьма... хто їх знає... тут через одного всі шамани..." За три срібних купив три ножі. Не великих, але дуже пристойних. Вручив Далю і дівчині, пояснивши, що в Нірані, та й не тільки, добрий ніж вельми знадобиться кожному. Про себе вирішив, що проведе з нею бесіду на кшталт тієї, як із принцесами, на тему – навіщо дівчині такий ніж у дикій місцевості. Тобто – навіщо вона й сама знає, але треба зробити так, щоб більше не сиділа безпорадно, якщо, не дай Світлий, щось. Здивувало те, що сталь була дуже непогана, хоч і оформлення так-собі. Хлопець був радий настільки, що відмовлявся прибрати подарунок у сумку і так і ніс його в руках, мліючи від щастя і час від часу поглядаючи на те, як лезо блищить, якщо ніж злегка вийняти з піхов. Повернувшись до воза, здав дітей батькам, вручив третій ніж Ноель і хотів було запропонувати їхати звідси, як зацікавився шумом, який виник неподалік від них.

– Що ти мені тут розповідаєш? Яке мені діло до того, що в тебе сталося? Я тобі сказав, що приїду? я приїхав – кудлатий орк тримав за комір куртки свого одноплемінника і буквально витрушував з того все що є, гучно сповіщаючи про свої вимоги на всю округу – ти змусив мене витратити час, тепер ти мені винен за це. Щоб ніхто не думав, що Болг дар Хаш дозволив себе не поважати.

"Дар Хаш.... дар Хаш... щось знайоме... Тібор казав, що він дар Хаш... ось, точно. Це що – це кудлате чудовисько – його родич??? Не пощастило хлопцеві, не дарма він злиняв від них. Зараз був би таким самим тупим виродком, пихатим і самовдоволеним" – тим часом орк продовжував: – Я сказав – приїду за дві сідмиці... заберу свій золотий, який ти мені принесеш... зрозумів? А не принесеш – заберу все, що захочу... ось, бабу твою заберу, наприклад, – орк верескливо заіржав, хтось із його підручних висмикнув з-за спини нещасного жінку-орчанку – ще зовсім не стару, цілком симпатичну, навіть як на Макса, доглянуту, зі світло-оливковою шкірою, чорним волоссям і очима. "Як завжди... – думав він, – говориш їм, говориш... ні, треба своє зробити. Але ж напевно мужик їй казав сидіти і не показуватися, так ні... вийшла... подивитися – а раптом вона зможе розрулити ситуацію? І що? Легше тепер йому стало? Так просто гроші з нього збивали, а тепер дала ще один важіль тиску на нього – от що йому робити, якщо її справді заберуть?". Волохате чудовисько, плямкаючи від задоволення, ходило навколо жінки, роздивляючись її з усіх боків, як коня перед покупкою, не забуваючи при цьому в голос обговорювати побачене.

– Ти дивись, Нерг, – це він охоронцеві своєму, – дупа-то яка... цілком нічого... є на чому покрутитися, так? – обидва зареготали – і цицьки... ні... цицьки замалі... вхопитися нема за що... що за баба... тільки й того, що на пику гарненька... Слухай, виродку... погана в тебе баба... тільки на десять срібних потягне... давай я її заберу, а тобі, так і бути, ще два тижні відстрочки дам. Що? Згоден? – рученята кошлатого зовсім уже нахабно потягнулися до жінки, і тут терпила його відштовхнув.

– Не смій її чіпати! – більше він нічого сказати не встиг, свиснув канчук і хльосткий удар розірвав на ньому куртку. Жінка закричала, натовп, який досі дивився на це як на виставу, швиденько розступився.

– Ти... сучий потрох... руку на мене підняв? – радше здивовано, ніж злісно сказав кудлатий – ти... я тебе... – і тут Макс побачив лисячі хвости... три жовті й один білий. Свиснув новий замах, але удару не було – як він опинився біля кошлатого, Макс і сам не зрозумів. Повітря стиснулося в тугу пружину і відпустило його вже тоді, коли орк валявся на землі, а його підручний зі звернутою щелепою, поруч. Канчук залишився в руках у Максима.

– Ти хто такий? Падлю... Як ти посмів ударити главу клану дар Хаш? Ти покалічив мого слугу... Вартові! – заволав кудлатий і до того ж ще й надзвичайно смердючий орк, верескливо і несподівано тонко. На цей крик миттєво матеріалізувалися четверо здоровенних орків у подобі військового спорядження. Замість мечів на поясах у них висіли кийки. "Ну так, ну так... хто б міг подумати... Як гидоти відбуваються – їх не дошукаєшся, а як гадів б'ють – тут як тут. Зараз почнеться стара, як світ, історія – тебе, Макс, битимуть і заарештовуватимуть... буде чергова історія з суддею і так далі. Добре, що Санг із сім'єю осторонь залишився."

– Взяти його! – розпоряджався кошлатий – у клітку! Я сам спущу з нього шкуру...

Стражники рушили до Макса, а той, трохи повернувшись боком, вивільнив петлю канчука, граючи рукояттю.