Глава п'ята. 2-ге листопада, день 441-й.

Зранку погода не дуже вдалась – накрапав дрібний дощик. Жінки і малий сиділи під тентом, Макс із Беном усю дорогу йшли поруч із возом, благо ґрунт розкисав повільно і ноги сильно не грузли, а Санг мок на козлах. Як Макс зрозумів з розповідей діда, який наслухався пліток на торгу, – прийшлих гноми таки скинули і всіх їхніх посіпак швиденько зачистили. "Обломилася святошам гном'яча територія, здох маг – здохло й закляття. Ну й добре." – із задоволенням думав він, засинаючи під черговою ялиною. Радіючи, що дощ закінчився, а м'яка підстилка під пишними гілками абсолютно не намокла, він зігрівся і був майже щасливий.

На ту саму переправу, де, як він тоді думав, підірвали карету з принцесами, вийшли через день, під обід. Серце кольнуло, але відразу ж і заспокоїлося – все вже в минулому. Від принцес у нього залишилися тільки підвіски на шиї та дірка в грудях. Яма на дорозі так і лишилася, її залило водою зі струмка, але в обхід уже протоптали й наїздили нову дорогу. Санг був здивований таким вигинам, але мовчав. Проїхали – і добре. Розповідати, що тут сталося Макс не хотів.

До Танора з їхньою швидкістю їхати ще дня три, треба було придумати собі заняття. Виявилося, що з усіх п'ятьох його попутників тільки Санг вміє рахувати до сотні. Решта – максимум до десяти. Санг же службу закінчив десятником, рахунок більше ста йому не був потрібен. Майна особливого не було, а з тим, що їм видавали, солдати справлялися самі. Здобич порахувати на всіх йому теж вистачало. Слухаючи міркування Бена про те, що куди він саджатиме і як витрачатиме харчі, Макс дивувався, як той міг, рахуючи на пальцях, оперуючи відрами, мішками і жменями так точно розподіляти все, що йому треба. Селянська кмітливість, без неї не виживеш. Ну не було в них ніколи золота в руках, срібло траплялося рідко, здебільшого прикидали так – у мене картоплі багато, а вівса немає... обмінюємо – мішок за мішок... або мішок за півтора – зважаючи на те, що цьогоріч не вродило – картопля чи овес. Особливих труднощів навчання не завдало – Макс пояснив принцип лічби до десяти і додавання наступних одиниць до сотні, далі справа пішла сама. Розвеселилися – рахували все, що траплялося – дерева, гілки, ноги в коней разом із вухами, пальці на руках і ногах. Згадували і перераховували все, що купили – це особливо подобалося Бену, засмучувався той лише через те, що з початку постійно виходили різні цифри. Віднімання і додавання нікому пояснювати й не довелося – Даль додумався сам, а решта приблизно розуміли. Сангу, для ясності, не вистачало розуміння того, як і що в цифрах називається після сотні. "Тепер я ще й шкільний учитель" – усміхаючись думав Макс, спостерігаючи, як Даль і Олья навперебій змагаються в рахунку. То в однієї, то в іншого щось плуталося і після п'ятого десятка починався третій або сьомий. Але, що не кажи, а до вечора все набуло стабільності. До ста всі рахували хоч і з затримками, але вже ніхто особливо не плутався. Складали і віднімали по-різному, хто як, а ділити і множити осягнула поки що тільки Ноель. Ще не впевнено, але зрозуміла. "Усе, далі самі розберуться, спробую їй ще про відсоток розповісти – стане в пригоді, а вона вже навчить інших. Жінка бойова, не дивлячись на м'який характер. Завтра приїдемо в Танор. Чи може купити їм ще один візок і довантажити харчів? Якщо не їм – то в Нірані обов'язково знадобляться. Люди-то різні можуть приходити, якби Макс із ними не зустрівся, то так би й приїхали, з немовлям на руках у порожньому возі. Як вона взагалі народжувати збирається? У чистому полі... Вночі... Сам з себе посміявся – як: так як усі… ніхто питати не буде… От тільки грошей замало... Дідько... два золотих усього, точніше один та 99 срібних. Ще на один срібняк він тоді купив тканину на пелюшки. На флягу йому вже не вистачить, навіть на невелику. Тим більше на арбалет. А фляга потрібна... і казанок теж. Без них нікуди. Печера зі скарбами буде тільки вже аж після Танора... і до неї вбік далеко йти треба. Але туди він не пішов би, навіть якби йшов зовсім сам – не хотів Алісі душу ятрити. Дівчина старається, можливо, книжки пише... вирішить, що він уже по неї прийшов... із привидів її знову нормальною робити, гірко буде розчаровуватися знову. А ще в них нічого немає з інструментів. Воно, звісно, краще було б купити все потрібне в гномів, але куди його пхати? Точно – потрібен ще один візок, і четверо конячок. Перевантажити туди частину вантажу, фураж, докупити всілякі лопати-відра-сапки, що їм ще треба... – з цією думкою Макс і заснув.

3-тє листопада, день 442-й.

Зранку нічого нового йому на думку не спало. Виїхали рано – потрібно було встигнути дістатися до Танора в призначений день. Важко навантажений візок ішов повільно, конячок намагалися не перенапружувати – не поспішали, де треба – підштовхували. Але це було тільки спочатку. Далі дорога була досить рівна і Макс вирішив спробувати навчити когось писати. Рахувати – це добре, але треба якось і фіксувати результати та передавати іншим. Піддослідними стали жінки і Даль. Бен чомусь заартачився, а Сангу було ніколи. Для наочності використовували внутрішню частину тенту, для тренувань – сухе листя великих рослин, кору дерев типу берези та вуглинки з згаслого багаття. Загальноімперська була проста – голосні, приголосні... Схоже на італійську – все, здебільшого, як чується, так і пишеться. За деякими винятками. Показав, як розбирати слово по літерах. Учитель він ще той, але як зробити по-іншому не знав. Вирішив, що ось так, особисто йому було б зрозуміло, так і показував. Виявилося – і іншим зрозуміло теж. Ну і чудово.

– Ви не переживайте, чуєте слово – дивіться на стінку і шукайте букву. Це довго, знаю... але зате, коли запам'ятається, відразу все піде легше. Навіть якщо напишете не дуже правильно – вас зрозуміють.