Глава третя. 20-те жовтня, день 430-й.

З ранку до обіду дісталися до річечки, а перебравшись через неї, стали в зручному місці на відпочинок – Ноель щось стало недобре, Бен дуже хвилювався, а Санг ставився до всього з філософським спокоєм – допомогти він все одно не міг. Але Макс бачив, що за доньку дід хвилюється дуже сильно. Хто б не хвилювався на його місці – доньці погано, їжі бракує, а тут ще крендель якийсь на голову їм звалився. Точніше – виплив. Грошей у сім'ї не було практично зовсім. "Ось чому так... люди без копійки, мало не голодують, а золото не взяли... а якийсь там місцевий барончик або наш рідний депутатик, заради наживи, по світу пустить і не замислиться, хоча в самого грошей вистачає на все і з надлишком..." – питання було риторичне, що і чому він знав, але от як це змінити...

Поки Олья з Беном поралися біля Ноель, дід з онуком займалися вогнищем, Макс пішов до річки. Не річка, радше сильний струмок. Але риба водилася в достатку. Скору він не побачив, але досить легко насадив парочку немаленьких коропів або чогось схожого на них на незграбну острогу, вирізану нашвидкуруч. Швидко почистив, випатрав і відніс до багаття. Дід саме готувався засипати в киплячу воду якусь крупу. Рибі зраділи. Виявилося – у них не було ніякого приладдя для риболовлі, але якби Ноель не прихворіла, дід би й сам вийшов з острогою. Ноель заявила, що вона може з'їсти всю рибину сама, тому нехай зайве зараз же приберуть, бо вона за себе не відповідає. Макс, який поглядав на неї, помітив нездорове почервоніння в низу живота... Як би наша дама передчасно не того...

– Ноель... ви дозволите перевірити ваш пульс? – і поки жінка роздумувала, що це таке, Макс відзначив, що переляку в ній немає зовсім, на відміну від її сестри, тому продовжив – з дозволу Бена, я всього лише потримаю вас за руку. Там є така жилка, можна порахувати як вона б'ється. Я вам покажу. Це просто. Я довго жив серед жителів пустелі, вони дуже точно вміють визначати стан людини за биттям цієї жилки на зап'ясті.

– Це не небезпечно? – занепокоївся Бен.

– Ні. Якщо хочете, я покажу на вас або ось дівчина може теж... – на його подив дівчина сама вийшла вперед і простягнула руку. "Значить, характер є... освіти тільки не вистачає, для впевненості." - взявши її за руку, зробив вигляд, що рахує пульс, сам же пустив їй цівку сили. Резерв був уже майже повний і можна було ділитися. А всі її показники він і так бачив чудово. Молодий, гарний організм, знов таки ослаблений недоїданням і мізерністю їжі. Хвилин п'ять він її "підкачував" і відпустив. Дівчина з явним жалем відійшла. Вона порожевіла, очі заблищали.

– Сестричко, не бійся... це навіть приємно. Діду... а коли суп довариться? Мені щось так їсти хочеться... – дивлячись на неї, Бен перестав розбурхано дихати. Так-то він боявся слово Максу поперек сказати, але, якщо щось стосувалося дружини – тут  ставав на оборону. Молодець мужик... Не боягуз, йому просто нічого не треба, типу – робіть, що хочете, але якщо захищатиме своє – то дідька лисого ти до нього підступишся. Ноель не пручалася. Взявши вже її за руку, Макс зрозумів – вчасно. Втома, переживання і все таке інше далися взнаки – організм, рятуючи себе, готовий був викинути те, що найбільше вимагало від нього витрат на утримання. Витратив хвилин п'ятнадцять. Принцип дії не змінився, та він і не знав нічого іншого – накопичена сила потихеньку переходила до "підопічного", а він скеровував її і навіть розподіляв, якщо вважав за потрібне, а вже сам організм радісно займався своїм відновленням. Ну, як ніби жив чоловічок, усе погано стало... хата руйнується, худоба хворіє, хлів поганий... а тут йому тисяча золотих – і все... далі він сам... і хату полагодив не скуплячись, хорошими матеріалами, і хлів побудував – на все йому тепер вистачає, і жити стало радісно... Заспокоївши й наситивши стражденну, дістався й до малятка. Дівчинка. Татусь буде радий... від такої енергетичної ласки дитина трохи покрутилася, змушуючи маму зніяковіло посміхатися, і заспокоїлася, мабуть, насолоджуючись.

– Ось і все, пульс у вас тепер добрий... І дівчисько ваше ще потерпить трохи, рано їй ще на світ... – тут він помітив, що Ноель спить, відкинувшись на чоловіка, поруч стоять Олья, Даль і дід. У дівчини з хлопцем очі круглі, а ось дід хмуриться – Вона спить, нічого страшного – неголосно почав Макс – нехай поспить, це їй зараз важливо.

Казанок супу зі шматками риби вони змолотили швидко. Олья все поривалася залишити частину сестрі або малому додати, але дід сказав, щоб їли всі, а він ще зварить – все одно рибу треба з'їсти, бо пропаде.

– Раз така справа, я піду, спробую ще зловити. Буде на вечерю, може й до ранку не пропаде – ночі вже не жаркі зовсім. – Даль ув'язався з ним.

– А як ви її зловили? Дідо мені показував, але гачків немає, вони дорогі... а без гачків я не вмію.

– Не переживай, вийде. Треба стояти нерухомо, тоді риба не боїться і підпливе близько. Тільки зараз тобі не можна – вода вже холодна, якщо захворієш – лікувати нікому. Мама засмутиться.

– А ви? Чому вам можна? У холодній воді...

– А ти підростеш – і тобі можна буде. Ти станеш сильнішим і не хворітимеш так сильно. Як думаєш, якщо ми зловимо велику рибу, мама зрадіє?

– Звичайно! Вона знаєте, як рибу любить? Тільки ми майже ніколи її не їли – малий засумував – пан барон заборонив рибу в озері ловити, а купити тато не міг.

– Ну от і спробуємо зараз... Тут є одна риба... вона велика й хитра. Але я, коли чистив ту, накидав усі залишки у воду, думаю прийде й ця... – Макс справді сподівався, що скора прийде, не міг такий хижак, відчуваючи кров у воді як акули, не прийти на обід. Бентежило, що це все ж таки струмок і для такої великої риби тут місця мало, може, й немає її тут зовсім... але раптом... Дрібний чомучка засипав його ще сотнею запитань, але коли вони підійшли до струмка, замовк, тільки дивився в усі очі.