Незапланована глава мого життя

Вибачте, що не по темі, але промовчати не можу. Я маю це зробити. Якщо те, що я пишу Вам подобається, то я маю сказати й це. Це вже єдине, що я можу зробити для цього хлопця.

25/10/2024

Сьогодні дізнався, що загинув товариш. Вже все, чекати нема чого, усе остаточно з'ясовано. Через три дні поховання.

Малігонов Микола Олексійович. Простий вчитель в Черкаській школі, обожнюваний своїми дітьми...

22 травня йому виповнилось 27 років і він добровільно пішов у військо попри вчительську броню. Весь час казав "Хто ж, якщо не ми..." Я знав його не дуже довго - він волонтерив, їздив до хлопців на передову, привозив потрібне та дарунки від небайдужих. Я допомагав чим міг. Хлопець робив добрі справи і став тим, кому я довіряв. Для кого мені не соромно було просити допомогу у друзів та рідних, бо знав, що він зробить саме те, що каже і гроші не пропадуть, не витратяться бо зна на що.

Сьогодні, вже майже закінчивши робочий день, ютуб викинув мені відео. Якось дивно, без прив'язки до попередніх запитів. Я сторопів, бачу - на мене дивиться і говорить людина, про яку я знаю, що вона зникла безвісті два тижні тому... Але ж це відео вже річної давнини, коли Микола збирав коштів на 100 зимових наборів для ЗСУ. Холодно, потрібно було утепляти хлопців... Я бачу відео річної давнини, що саме по собі нічого не значить, але через годину дізнаюсь, що хлопця вже нема... Розумієте?

Я знаю – дуже мало хто почне шукати щось про нього в неті. Чи про когось іншого. Воно й зрозуміло. Але чим більше людей прочитає це – тім довша буде пам'ять про них усіх. Тих, кого вже з нами нема.

Будь ласка, ось, подивіться, як він жив...

https://suspilne.media/cherkasy/564389-mozu-zavtra-viizdzau-cerkasanin-poednue-vciteluvanna-i-dopomogu-vijskovim-na-nuli/

Не потрібно лайків, не потрібно нічого...просто подивіться, та згадайте добрим словом усіх тих, хто вже не з нами.

Я знаю - багатьом буде усе однаково. Та дарма - мені буде досить і того, що ті, кому теж боляче, дізнаються за ще одного чудового хлопця і згадають усіх тих, хто боронить нашу свободу і життя. Ми вже звикли до війни... але та звичка губиться лише тільки війна чорним, кривавим кігтем зачепить власне життя... тільки-но загине хтось, хто лише нещодавно був поруч. Цінуйте людей зараз, поки вони ще поряд.

У багатьох горе... Гинуть наші батьки, сини, дочки та матері... Тримайтесь, підтримуйте тих, кому потрібна ваша допомога... Поки ще є кому допомагати... Ніколи не думайте, що вони пішли даремно. Вони пішли – щоб жили ми. Живіть, не робіть даремними усі їх сподівання.

Як хочеться сказати - Ви потрібні нам...