Глава перша

16 – е серпня, день 1091– й.

– Ти добре подумала? – Макс дивився просто в блакитні озера очей дівчини і думав над мінливістю долі. Не так вже й давно він ось так само дивився в таке саме обличчя, тільки ті очі були зелені, як... як смарагди, напевно... і не було в них жодного спалаху тих емоцій, що випромінювались зараз від К'єт – ваша високість... я дуже... я... я не знаю, що тобі сказати.

– А ви й не зобов'язані щось говорити. Це моє рішення і навіть якщо ви не приймете його, то це не завадить мені виконувати свої слова.

Анне й Арітал, вирішивши, що основне, для чого їх просили залишитися вже сказано, тихенько вийшли з кімнати, але двері не зачиняли і сама Анне залишилася неподалік – Макс чітко відчував її присутність і ніжний запах її волосся – для догляду дівчина користувалася якоюсь місцевою рослиною з м'яким, дуже свіжим, але й дуже тонким ароматом.

– К'єт... але ти ж принцеса... і навіть те, що ти відмовилася там від чогось, не вирішує всіх питань. Ти ж розумієш...

– А мені байдуже – синява її очей потемніла немов грозове небо – я хочу жити так, як я хочу. І я врахувала те, про що ви, принц, не раз повторювали – жити потрібно, не заважаючи іншим. Тому я й прийняла це рішення. Мені набридли усі ці чвари... кожен виродок, який вважає себе знатним, лізе до тебе з розумними промовами... а в душах – або порожнеча, або хіть. В очах – взагалі пустота. Неарра їх усіх жене геть, а я не бажаю навіть бачити. Навіщо витрачати час на це? Я хочу жити для себе і не заважати іншим. Відтоді як ми з вами розлучилися – я не жила. Я думала – ви померли... А ця мерзенна тварюка сиділа в мені і я нічого не могла вдіяти. Від неї був лише один єдиний плюс – я побачила все своє життя зі сторони. Порівняла з тим, що відбувалось останнім часом…... Не полишай мене... мій принц – голос дівчини здригнувся, намагаючись приховати свою слабкість, вона витончено присіла в поклоні. - Я не віддячила вам за те, аж ось - я знову маю дякувати вам за порятунок

– А як же палац?... титул... батько... всі інші, нарешті...

– А що – як? Я ж не відмовляюся від сім'ї. І залишаюся принцесою. Я сказала батькові, що першою має бути Неарра, у неї це дуже добре виходить...

– Ваші високості – Анне підійшла до дверей – прошу мене вибачити, але прийшов пан Тілль...

– Оце так... – Макс відірвав погляд від очей принцеси – спасибі, Анне, проведи його сюди, будь ласка... ну або нехай сам пройде, мені не важливо... – дівчина вийшла, але так само залишилася неподалік. "Страхує принцесу – подумав Макс – щоб не було чуток. Розумниця." – К'єт... Ваша високість... я приймаю вашу клятву. Але ми ще поговоримо.

Увійшов капітан варти.

– Здрастуйте ще раз, пане Тілль... – Макс зробив крок на зустріч – що привело вас до мене?

– Ваші високості... – Капітан вигадливо вклонився їм обом. Відчувалося, що він не здивований присутністю принцеси, але й не втішений зустріччю, – прошу мене пробачити, але мені потрібно переговорити з вами, пане Маку. Потрібно прояснити деякі моменти...

– Ваша високість... з вашого дозволу – я піду... Ми продовжимо нашу розмову, коли вам буде завгодно, – доволі їдко вимовила принцеса і, не дивлячись на покірний тон голосу, з виглядом айсберга, що пропливає повз блощиць, вийшла з кімнати. Капітан, ошелешено проводив її очима.

Проговорили вони до глибокої ночі, час від часу, головний охоронець виходив і віддавав розпорядження – робота зі "знешкодження" всього ланцюжка різних нехороших людей, ельфів, та й гномів теж не зупинялася а ні на мить, капітан же долав його питаннями, більшість з яких стосувалися Сеї та К'єт. Воно й зрозуміло – одна принцеса п'ятсот років була примарою ще й з хитрою "закладкою", а інша - одержима більше двох років, і ніхто про це не знав. Темний його знає, що там тепер із ними відбувається насправді. А він має пильнувати.

– Ваші маги оглянули їх високостей? – уточнив Макс.

– Так, пане. Відразу ж після того, як усе закінчилося. Вони оглянули всіх у палаці, весь персонал, слуг, до останнього доставщика. Нічого не знайшли. Я думаю – з ними обома все гаразд.

– Я теж нічого не знайшов, – погодився Макс – якщо це для вас показник. Із Сеэю я був тривалий час поруч і можу сказати, що якихось змін у ній не відбулося. К'єт же навпаки – зараз стала такою, як я її знав кілька років тому. Розслабитися повністю ви, звісно, ж не зможете, така у вас робота, але й смикатися даремно теж не треба. "Ось же... К'єт... шахрайка... ось що тебе придавило... Ну, звісно – перша принцеса одержима... як не крути, а допускати її до влади їм зле. Хоч би як Ріанар любив своїх дочок. Інше питання – сам Ріанар і його дружина теж були під впливом церковників якийсь час... З цим ось як?"

– Я можу вас попросити, ваша високість? – капітан вочевидь почувався не у своїй тарілці.

– Звичайно, в чому питання?

– Якщо це можливо – побудьте ще деякий час у Тіоні, допоможіть принцесам. Як не крути – ви їм найближча людина. Її високість Сея, хоч і родичка, але ще усім чужа, вона нікого тут не знає, а її високість К'єт... вона дуже змінилася. Дуже.

"Дуже цікаво – думав Макс випроваджуючи капітана – це ж не твоє прохання… ти сам думаєш про щось зовсім інше… А чиє тоді?"

Дотримуючись прохання капітана, Макс вирішив нікуди не збиратися, тим паче що його ніхто й не гнав. Весь вільний час він вирішив насолоджуватися неробством і відпочинком – всіх жінок, що крутилися навколо Сеї, вивезли слідом за нею до палацу і він, нарешті, був наданий сам собі. Наступного дня, після закінчення всіх розборок у палаці, Макс відвідав її високість Сею з візитом - його негайно прийняли, приголубили, напоїли чаєм і нагодували смаколиками. Сем та інші дівчата цілком справлялися зі своїми обов'язками, а якщо щось було і не так, то її Високість тактовно цього не помічала, але після завжди слідував ненав'язливий урок для всіх. Інші високості і величності йому не траплялися, та й зустрічі ні з ким він не шукав. У Ріанара була маса проблем – слід було завершити розпочате ще два роки тому, чим він разом з Неаррою та власним начальником охорони і займався. Як виявилося – Рада в особі її глави, четвірки "недосмажених" дідів і ще двох, які випадково були відсутні на пам'ятному засіданні, але одноголосно підтримали всі починання, видала карт-бланш на застосування сили – аж надто вже Ельтар був вражений тим, що сталося і не хотів більш повторення подібного. Макс надав їм усім деяку допомогу – в один із вечорів проїхав разом із спеціальним магічним супроводом до чогось, схожого на в'язницю, – величезного загону з колючих чагарників, туго переплетеними гілками поділеному на квадрати, у якому й були зібрані всі затримані під час "чистки". Там він пройшовся по периметру, походив туди-сюди, постояв, прислухаючись до своїх відчуттів у тих місцях, які особливо його зацікавили, по роздивлявся затриманих та й вказав на трьох, які влізли в цю нехорошу справу явно через не власну дурість, а то й прямий обман. Найбільше, окрім власне звільнених, радів сам Макс – думка про те, що в таких заходах обов'язково гинуть і невинні, не давала йому спокійно жити. Більше він не втручався в процеси розслідування - нехай самі усе вирішують. Не хотів а ні думати, чому такими масштабними чистками зайнятий аж цілий начальник охорони і принцеса, а ні як взагалі вони дожилися до такого. Як жили – так і дожилися. Принцеса молода й недосвідчена, правитель якийсь час був під впливом навіювання, а Тілль... мабуть що міг – те й робив, інакше взагалі не зміг би так швидко загорнути руки всім, кому треба. Розберуться якось.