Глава шоста: «Шлях на вільну землю»

Максим пручався та намагався вирватись, але хлопця міцно тримали двоє панських посіпак, а його найвідданіший слуга – осавул Гриць, насміхався над кріпаком та з усієї сили бив нагаєм. Біль від ударів був нестерпним, але ще більший біль Максим відчував коли бачив як пан знущається з беззахисної Уляни. Хлопець кричить, хоче вирватись, але постійно отримує удар за ударом. Звук від удару нагаєм закладав вуха, в місцях де нагай врізався в шкіру одразу ж з’являлись рани.

Не маючи сил триматись далі, Максим упав на землю, але це не зупинило панських посіпак. Вони, насміхаючись, продовжувати лупцювати хлопця. Максим перебував на межі втрати свідомості, хрипів, кашляв, захлинаючись кров’ю. Він лежав на землі та бачив як пан спочатку б’є Уляну, а потім починає зривати з бідолашної дівчини одяг, після чого хапає її за волосся, дістає з кобури ніж та починає ним різати дівочу косу. Потім Бобровський підіймає догори руку, в якій тримає косу ніби величний переможець та говорить:

- Ну, что ж… Била дєвка, і нєт теперь дєвки! А ти, холоп, думал что можна вот так взять і убежать? Ха-ха, от мєня нє уйдьош! Я же говоріл что достану вас хоть із-под зємлі? – волав пан та продовжував знущатись над беззахисною дівчиною.

- Думав що я віддав Богові душу? Ха-ха, дзуськи! А я лише прикидався мертвим. А, якщо треба, я до тебе й мертвим приходив би. Ну, що, бидло, ось тепер все й закінчилось. Немає у тебе коханої, а ти сам ніхто і звати тебе «ніяк». Дивись на дівку востаннє, - говорив Гриць та разом з двома іншими панськими слугами продовжував знущатись з вже ледве живого Максима.

- Так, всьо, хватіт с нім возіться. Пусть нємного полєжит, отдохньот. Оклімаєтся – отправім в ссилку на сєвєр, а подохнєт – закопаєм как собаку! А ти что лєжишь, дєвка? Пошлі со мной! А ви чуть позже прінєсіте мнє дьоготь, намажем ету красавіцу – і пусть вся деревня любуєтся. І так будєт с каждим кто осмеліться пойті протів моєй волі!

Пан схопив Уляну за волосся та почав тягти бідолашну дівчину по землі ніби мішок з буряками. Залишки одягу ледве прикривали тендітне дівоче тіло. Довкола було багато односельчан, але ніхто не міг заради цьому безчинству. Максим з останніх намагався підвестись, але ноги були зламаними. Біль був нестерпним, кров текла з обличчя, в голові паморочилось. Уляна кричала та благала ката відпустити, але пан тягнув бідолашну дівчину ніби хижий звір свою жертву. Максим хотів закричати від розпачу, але не міг. З незрозумілих причин у нього відібрало дар мови. Губи не слухались, язик не ворушився, у горлі пекло…

- Ааааааа, Уляно! Уляяяяяяянооооо! – закричав Максим та підхопився ніби ошпарений окропом.

В горлі пересохло, холодний піт виступив на тілі, ноги були ніби зроблені з вати. Це був лише сон… Страшний сон… Страх переслідування та розправи тепер всюди супроводжуватиме втікачів…

Максим дихав часто та хапав повітря ніби риба, що викинулась на берег. Кров пульсувала так сильно, що здавалось ніби голова от-от вибухне. Хлопець заспокоївся, зробив декілька глибоких вдихів та побачив що Уляни немає поруч. Він озирнувся довкола – дівчини ніде не було. Максим злякався та почав судомно бігати довкола. Невже пішла, або викрали доки спав?

Сонце ще добряче припікало, але вже було не так високо як в обід. Спека не вщухала, але Максимові було холодно. Він зайшов до лісу, обдивився все навкруги – жодного сліду коханої. Вийшов з лісу, став на галявині та вдивлявся вдалечінь. Подивився на річку і побачив як його кохана купається. Дівчина постійно занурювалась у воду з головою, тому Максим, мабуть, і не побачив її одразу.

Хлопець на радощах хотів піти теж покупатись щоб змити з себе все те що наснилось. Він зняв сорочку та поклав її на траву, а потім пішов до річки. Одяг Уляни лежав на березі, а поруч – віночок, сплетений з трав та квітів. От дивина! Все довкола посохло, а вона десь примудрилась знайти квіті!

Дівчина купалась по центру русла, де глибина була їй майже по шию. Вона, набравши повітря, з головою пірнала під воду та пливла, а потім випливала в іншому місці. І коли вона випливала, то спочатку поправляла волосся та витирала лице, робила декілька глибоких вдихів, а потім знову пірнала під воду та пливла. Максим тихенько стояв на березі та милувався кожною частиною тіла Уляни.

Нарешті наплававшись, вона стояла у воді по груди та завзято мила голову. Її довге волосся було розпущеним і постійно лізло в обличчя. Уляна почала збирати його, витискати воду та заплітати косу. Дівчина не помічала що за нею пильно спостерігають. Максим стояв на березі річки та милувався. Оточена чистою водою, від якої віддзеркалюються сонячні зайчики, вона була схожою на таємничу русалку, яка одним лише поглядом зведе з розуму, а потім палко поцілує, посміхнеться, візьме за руку та потягне за собою на дно.

Максим ще довго стояв на березі та не відводив очей. Він ніколи не бачив жіночого тіла, тому з цікавістю споглядав на Уляну. Дівчина була повернутою спиною до Максима, і коли вже дала раду волоссю, боковим зором побачила коханого, що стояв біля води. Уляна злякалась, рукою прикрила груди, поправила волосся та сердито поглянула на коханого:

- Чого витріщився?

- Стою, минуюсь тобою.

- Не треба тут стояти!

- Вибач. Я теж хотів покупатись.

- Іди назад та чекай. Як прийду – потім підеш.

- Вибач.

Максим пішов назад до місця відпочинку, похиливши голову. Він сів у холодочку та здалеку споглядав як Уляна не поспішаючи вийшла з води, зібрала волосся, та одягнулась. Дівчина взяла віночок та вже у гарному настрої прийшла до коханого. Максим сидів насуплений, спершись спиною об стовбур старого клена. Уляна сіла поруч, поклала голову на плече коханому.