Глава четверта: «Суперник»

В хаті кипіла робота: мати та діти займались прибиранням, у печі кипів борщ та пікся хліб. Батька вдома не було. Надворі нарешті посвітлішало, сонечко вийшло з-за хмар та стало тепло, навіть спекотно. Мати наказала Уляні піти на річку та випрати одяг. Дівчина взяла все необхідне та пішла до річки, де вже інші жінки та дівчата прали одяг. Місце де люди прали одяг знаходилось неподалік від місточка. Тут була течія, а на дні – пісок та каміння. На березі також було багато каміння, тому жінкам було зручно прати тут речі, стоячі на березі.

            Високо в небі літав степовий орел, а над руслом річки крутились ластівки. Дув несильний вітер, здіймаючи на поверхні води бриж. Сонячні зайчики бігали по воді від берега до берега та засліплювали очі, а неподалік від місця де прали білизну, плавали зграї дрібної риби. В декількох сотнях метрів на березі грались діти.

            Уляна поклала речі на камінь, привіталась та почала свою нелегку роботу. Дівчина була запнута кулинкою, працювала під палючим сонцем біля води вправно та швидко. Жінки поруч не манш активно працювали, хором співали пісень, то замовкали, потім одна заводила, а інші – підхоплювати. Натомість Уляна тихенько співала собі під носа пісень. Її голос дзвенів ніби чистий струмок, а тендіні дівочі руки міцно тримали праника. Дівчина витягувалась як вуж, і випнувши груди, перехилилась до води та з величезним азартом полоскала одяг. І так витягувалась, аж матерія тріщала на грудях, а самі груди відзеркалювались на поверхні води.

            Уляна прала завзято та не помітила як жінки, що прали одяг поруч, почали дивитись кудись вдалечинь та перешіптуватись, а потім дружно ніби за командою вскочили, облишили прання та стояли струнко ніби солдати. Уляна проводжувала працювати та й не знала що не неї вже хтось звернув увагу.

            - Дзраствуйте, пане, - жінки дружно вклонились поміщику Бобровському.

            - Что, жєнщіни, тряпьйо стіраєтє? – пан непоспішаючи вийшов з карети та не відводив очей від загадкової красуні, що продовжувала з усердям полоскати та бити одяг.

            - Так, пане, - відповіли жінки.

            - Продолжайтє, продолжайтє… А кто ето у нас тут такая гордая? Дєвочка, красавіца, ти чья? – пан підійшов до Уляни, нахилився та міцно вхопив дівчину за пояс.

            - Я вам не красавіца! Приберіть руки! – Уляна смикнулась, вирвавшись з грубих чоловічих рук, насупила брови та продовжила щоєсили вибивати одяг, вкладаючи в цю справу всю свою злість.

            - Ух, какая ти злая! Люблю такіх сєляночєк с характером.

            Бобровський ще міцніше ззаду схопив дівчину та притиснув її до свого тіла, а потім вустами притулився до шиї. Уляна злякалась та не знала що робити, а міцний перегар Бобринського вдарив їй в голову. Також від чоловіка не зовсім приємно пахнуло, і цей сморід він вирішив перебити великою кількістю парфумів, але це не допомогло. Бідолашна Уляна була схожою на косулю, що потрапила в міцні пазурі дикого звіра та буде розтерзаною.

            Він почав цілувати шию та руками стискати груди. Дівчина висмикнулась та штовхнула залицяльника так що той захитався, не втримав рівновагу та упав, а як підвівся, то був увесь мокрий. Уляна не розгубилась, схопила одяг та якомога швидше побігла додому, і лише голі п’яти виблискували в світлі сонця.

            Тим часом Бобровський трохи полежав у воді, видихнув та підвівся з допомогою свого осавула, що поспішав на допомогу господарю. Чоловік встав, витер рукавом обличчя, поправив волосся та засміявся. Осавул теж почав сміятись, але Пан дуже швидко змінив сміх на лють, прискіпливо подивився на шокованих жінок, закусив губу та запитав:

            - І чья ето дєвочка такая нєприкосновєнная?

            -  Уляною зовуть, донька Петренкова, - відповіла одна з жінок.

            - Мнє такая нравіться. Дерєвєнская дєвушка, молодєнькая, с характєром! Настоящая такая, уххх! Врєдная, правда, но ми і нє такіх пєрєвоспітивалі! Гріша, ну что ти стоішь? Давай, скорєє, поєхалі!

            Осавул, перелякавшись, побіг до коней, і вже за мить розкішна  карета швидко полетіла, здіймаючи під колесами куряву. Жінки поглядом проводжали її па гомоніли. Ще ніхто не дозволяв собі так себе вести з вельможним паном, а він ніколи не пробачав навіть найменшої провини, а міг покарати навіть без вини.

            - Оце вона дала! Батьків характер, козацький! – говорила одна з жінок, не стримуючи сміх.

            - Христю, чому ти смієшся? Ой, погубить він дівчину! Якби стояла та не брикалась, то й все обійшлось би, а тепер… От, горе.

            - Кажуть що він слабкий до жінок, а тут на зовсім молоду вже потягнуло. Та ще й п’яний. Краще Улянці з хати не виходити.

            - А,  може, приїде до себе в хороми, з горя нап’ється, ляже, проспиться, та й забуде?

            - Ой, не забуде він таке. Сподобалась дівчина, значить не відпустить.

            - І що ж далі буде?

            - Жениться на ній, ось побачите.

            - Зпортить він ту дівку, а не жениться!

            - Або взагалі викраде. Таким як цей Бобровський, море по коліно та закони не писані. Ми для таких як худоба, не інакше.