Максим і його крилата мрія

На свій восьмий день народження Максим отримав найбільшу і найяскравішу коробку. Коли він її розпакував, його очі засяяли, як дві зірочки. Всередині, серед шарів паперу, лежав набір для складання моделі літака. Це був не просто літак, а старовинний біплан з двома парами крил, точнісінько як у фільмах про відважних пілотів.
— Ого! Я складу його за один вечір! — вигукнув Максим, уявляючи, як цей красень висітиме під стелею в його кімнаті.
Він нетерпляче висипав вміст коробки на килим. Але його запал одразу трохи згас. Замість готових крил і фюзеляжу перед ним лежала величезна купа дрібнесеньких деталей, рамочок із пластику та товста інструкція зі складними схемами.
«Нічого, я впораюся», — підбадьорив себе Максим і взявся до роботи.
Він спробував від'єднати першу деталь, але вона відламалася нерівно. Спробував склеїти дві частини корпусу, але клей розтікся, забруднивши і пластик, і його пальці. А крихітне колесо шасі взагалі кудись закотилося під диван.
— Це неможливо! — сердито буркнув Максим через пів години. — Інструкція незрозуміла, деталі не тримаються... Дурний літак!
Розчарований і злий, він згріб усе назад у коробку і засунув її під ліжко. Мрія розбилася, не встигнувши навіть злетіти.
Наступного дня до кімнати зайшов дідусь. Він побачив сумного онука і запитав, що трапилося. Максим розповів про свою невдачу.
Дідусь мовчки вислухав, а потім сів поруч і сказав:
— А знаєш, колись я вчився їздити на велосипеді. Я падав, мабуть, разів сто. Збивав коліна, набивав гулі, і мені так хотілося кинути той велосипед у кущі й більше ніколи до нього не підходити.
— І що ти зробив? — поцікавився Максим.
— На сто перший раз я встав, обтрусив штани і спробував знову. І в мене вийшло проїхати кілька метрів. А потім ще і ще. Великі справи не робляться миттєво, Максимку. Секрет не в тому, щоб ніколи не падати, а в тому, щоб завжди підніматися. Це і є наполегливість.
Дідусь дістав коробку з-під ліжка.
— Давай спробуємо разом? Не все одразу, а крок за кроком. Сьогодні зробимо лише один маленький крок. Наприклад, знайдемо і акуратно виріжемо всі деталі для кабіни пілота.
Максим погодився. Вони разом уважно роздивилися схему, знайшли потрібні номери на пластикових рамочках і обережно вирізали їх спеціальними щипчиками. Коли всі п'ять деталей для кабіни лежали рівненько на столі, Максим відчув маленьку, але приємну перемогу.
Наступного дня вони склеїли ці деталі. Потім, день за днем, вони повільно, але впевнено просувалися вперед. Спочатку зібрали корпус. Потім прикріпили нижні крила. Бували моменти, коли щось знову не виходило. Одного разу вже пофарбований пропелер впав і трішки подряпався. Максим знову засмутився, але дідусь лише усміхнувся:
— Бачиш? Навіть у справжніх літаків бувають подряпини. Це робить їх унікальними.
Минув тиждень. І ось настала та мить, коли Максим приклеїв останню деталь — верхнє крило. Його біплан був готовий. Можливо, подекуди було видно крапельку клею, а одна наліпка приклеїлася трохи криво, але це був його літак. Він збудував його сам!
Разом із дідусем вони прив'язали до літака тонку волосінь і підвісили його до стелі. Максим ліг на ліжко і довго дивився вгору. Його крилата мрія оберталася від легкого подиху повітря, ніби летіла серед хмар.
Він зрозумів важливу річ, яку хотів сказати йому дідусь. Радість була не лише в тому, щоб мати гарну іграшку. Найбільша радість була у шляху до неї: у подоланні труднощів, у маленьких щоденних перемогах і в тому неймовірному відчутті, коли ти не здався і довів справу до кінця. І ця перемога була набагато ціннішою за будь-яку, навіть найідеальнішу, іграшку з магазину.