Неочікуваний сюрприз

       Минуло кілька днів відтоді, як стався поєдинок. Життя наче почало входити у звичне русло, але для Макара все ще залишалося трохи розмитим, ніби світ обертався повільніше. Він багато мовчав, думав і часто сидів біля вікна, спостерігаючи за хмарами. Рута майже не відходила від нього — ну, майже. Час від часу її не було вдома, та лише тому, що вона бігала зловити кролика для Смужки й її діточок. Макар знав це, але нічого їй не говорив. Тепер він був певен, що жоден вовк більше не наважиться напасти на неї. Тим паче, Аркан майже завжди був поблизу.

       Того дня Рута саме поверталася додому, коли побачила Поліну з дідусем і бабусею. Вони прямували до будинку бабусі Євдокії, а бабуся дівчинки несла великий кошик. За ними повільно їхали два автомобіля.

— А ось це вже зовсім неочікувано! — прошепотіла Рута і стрімко побігла додому.

«Бабусю, Макарчику, до вас гості!» — озвалася вона телепатично, пробираючись між кущами.

«Хто?» — здивовано пролунало у відповідь.

«Родичі, сусіди… і якісь діти…»

Рута заскочила в будинок і миттєво сховалася під ліжко. І саме тоді двері розчинилися.

— Макаре! — вигукнула Поліна, вбігаючи до хати. — Ми так хвилювалися!

— Чому? — здивувався хлопчик.

— Та я ж тобі телефонувала й телефонувала, а ти не відповідав…

За нею зайшли її бабуся й дідусь, а далі — батьки Макара, його дідусь і бабуся, а потім… Петрик, Роман, Захар і навіть Андрійко з татом! У кімнаті одразу стало тісно й гамірно. Усі поглядали на хлопчика з хвилюванням, а бабуся Поліни — ще й з легкою тугою в очах.

«Добре, що Бурмар з Арканом сьогодні вирушили до лісу… — озвалася бабуся Євдокія. — Руто, як ти там? У кошику точно цуценята!»

«Я добре…»

«Цуценята?» — здивувався Макар, намагаючись розгледіти вміст кошика, тоді як рідні обіймали його і засипали питаннями:

— Ти чого так схуднув?

— Чому не вмикав телефон?

— Що сталося?

«Руто?..»

«Так, Макарчику, ти маєш рацію. Та сама енергія…»

«Але як бабуся Поліни може бути Вартовою Забутих Шляхів?»

«Не знаю. Але це точно вона. А цуценята… — дітлахи двоголової самиці. Чомусь тепер вони — звичайні...»

— Кхе, — прочистила горло бабуся Євдокія, зиркнувши на онука з підозрою. Її погляд промовляв: «Ви знову спілкуєтеся без мене?»

«Вибач, бабусю!» — в один голос вибачилися вони.

— Е-е-е… вітаю вас, добрі гості! Прошу всіх до столу. У мене якраз у печі солодкі пиріжки та ще є какао… Андрійко, а тобі приготую малиновий чай.

— Дякую! — вигукнув Андрійко й, нарешті, підійшов обійняти друга. — Привіт, Макаре! Давно не бачилися! Як ти?

— Ти підріс, Андрійко… У мене все добре. А в тебе як? — усміхнувся Макар, обіймаючи його у відповідь. Йому дуже хотілося розповісти, що сталося, але… Хто б повірив у хранителів, чарівних істот, Тінь і те, що бабуся Поліни насправді — Вартова Забутих Шляхів?

«Може, і Поліна колись стане Вартовою. Тоді ми всі зможемо дружити!» — пролунали в його голові слова Рути, і хлопчик усміхнувся щиро-щиро.

«Руто, дякую тобі за все. Ти моя найкраща подруга!»

«А ти — мій Хранитель…»

       Свисток у кишені Макара забринів втретє за весь цей час. І голос Лиса-воїна озвався:

«Хранитель і його тварина... Ви ж розумієте, що це лише початок ваших пригод?»

— Е-е-е-ее, Макаре! — почулося з кухні. — Мені потрібна твоя допомога!

Рута не стрималася й засміялася. Добре, що її ніхто не почув. Хоча… Поліна вийшла з кімнати, піднялася до кімнати Макара й… зазирнула під ліжко.