Нічний привал

       Відійшовши трохи від стежки, Макар із Руткою знайшли затишну галявину під гіллястим деревом. Тут м’яко шурхотіло листя, під ногами хрумтіли жолуді, а сонце вже сховалося за хмарами, залишивши по собі лише рожеве сяйво.

— Відпочинемо тут, Макарчику? — запитала Рута, потягуючись, мов киця на сонці. — Сьогодні був дуже важкий день… Я втомилася.

— А й справді — день був важкий і довгий... Я вже й ніг не відчуваю. Зробимо тут привал.

       Макар обережно розстелив хустку і, діставши з рюкзака згорток із пиріжками, запропонував Руті сісти поруч. Бабуся Євдокія запакувала їм у дорогу кілька пухких, рум’яних пиріжків із печінкою та цибулею.

— Смакота! — сказала Рута, відкусивши пиріжок.

— Згоден! — додав Макар, дістаючи пляшку з водою. Принаймні він думав, що то вода.

— Випий її після їжі, Макарчику, вона солодка!

— Як це? — хлопчик відкрив пляшку, понюхав і сказав: — Це ж медова вода!

— Так... Твоя бабуся дуже дбайлива… Макарчику, в лісі є різні вуха, тож, здається, краще буде спілкуватися подумки.

«Гаразд», — відповів хлопчик, закриваючи пляшку з медовою водою.

«Я відчуваю приплив сили… Може, бабуся приготувала пиріжки з чарівного тіста?

       І зненацька, десь на самому дні тиші, долинув знайомий голос — спокійний, трохи хриплуватий:

«Цілком можливо, пустунко. Я не могла покласти пиріжки з рибкою — вони б зіпсувалися в дорозі!»

«Дякую! Пиріжки з печінкою дуже смачні... А коли я повернуся, ви приготуєте мені пиріжки з рибою?» — мрійливо запитала подумки Рута. — «Ніколи їх не їла».

«Із задоволенням! — відповіла бабуся, і по голосу було чути, що вона посміхається. — Лягайте спати — завтра на вас чекає важливий день».

«Це відбудеться завтра?» — запитали одночасно хлопчик і лисичка.

«Так, мені так здається... Спіть».

       Макар із Рутою лягли на спини, просто на хустку, поклавши під голови м’яке листя. Рута вмостилася ближче до Макара, і її хвостик накрив йому плече. Макар не заперечував. Обійнявши подругу, він подумки сказав:

«Все буде добре, Руто».

       Сон прийшов швидко, мов літній дощ. Вони бачили спільний сон. Якщо точніше — вони бачили сон одне одного.

Уві сні діти побачили хлопчика — брата Макара. Той сміявся, махав з високого дерева й гукав:

— Дивись, як я можу, Макарчику!

А потім злетів у небо, як птах. І вони побачили на дереві, де нещодавно був хлопчик, дорослу, струнку лисицю з м’яким рудим хутром і глибокими, розумними очима. Вона подивилася в той бік, звідки на неї дивилися Макар із Рутою, і, зістрибнувши на землю, мовила:

— Я чекаю на вас. Поспішайте!

       Діти прокинулися. Відкривши очі, вони побачили перед собою великі круглі очі.

«Стражник Нічних Снів… — Рута продовжувала говорити подумки, знову закриваючи очі.

«І що нам робити?»

«Спати. Стражник Нічних Снів покаже нам новий сон».

       Макар теж заплющив очі. Він відчув, як сріблястого кольору сова розправила крила й, вигукнувши довге: «У-у-ух!», занурила дітей у новий сон.