Знову Вартова Забутих Шляхів

       Шурх… шурх… — із гущавини долинув знайомий шелест, знайомий зловісний сміх. З кущів вийшла невеличкого зросту істота з тілом, укритим бурим листям і мухоморами, і з очима — дві блискучі кульки, мов жарини.

— Вартова Забутих Шляхів? Що ти тут робиш? — в один голос запитали Макар з Рутою.

— Ви знову прийшли не в той час і не в те місце… — промовила вона сиплим голосом. — Але, мабуть, саме тоді, коли треба. Бачили його, так?

— Що це було? — запитав Макар. — Він мав мій вигляд…

— Це Тінь, — перервала його Вартова. — Він може приймати обличчя кожного, тож не переймайся через те, що він мав твій вигляд! Тінь уже давно прокинувся. Ще з часів, коли давним-давно один хранитель зрадив ліс.

Макар відчув, як усередині похололо.

— Це хтось з мого роду?

«Це має значення?» — запитала його подумки Рута.

«Пробач, звісно, це не має ніякого значення».

— Ні, це не з твого роду. Взагалі нараховується дванадцять родин хранителів... Але зараз не про це! Тінь краде тих, хто має світло в собі, — Вартова Забутих Шляхів продовжила розповідати. — Краде тих, хто не боїться вірити. Деякі зниклі вже ніколи не повернуться… Я чула, що навіть чарівні істоти — цілі родини! — у нього в полоні. Через нього змінився Старий Ліс, змінився ліс, де ти живеш, Руто. Ти й сама це бачиш...

«Руто, а як ми можемо знати, що вона не Тінь?» — запитав телепатично подругу Макар.

«Це не він».

«Ти впевнена?»

«Так. У Вартової інша енергія».

«Це добре...»

— Гей! — обурилася Вартова Забутих Шляхів. — Досить вам говорити між собою! Я вас не розумію, але добре знаю, що ви говорите!..

— Пробачте! — Макару з Рутою стало трохи ніяково.

— Де нам знайти Тінь? — запитала лисичка.

— Вона вас сама знайде.

— Нам це відомо, — ледь не втратила Рута терпець. — Але де нам знайти Тінь? Можливо, моєї сестри вже не буде, якщо ми просто сидітимемо й чекатимемо.

— Ти маєш рацію... Щоб знайти Тінь, ви маєте дати мені відповідь.

— Яку відповідь? — обережно запитав Макар.

— Відповідь на головне: чим ви готові пожертвувати, аби врятувати інших?

— Що? Хто ти? Спочатку я думав, що ти погана, а потім здалося, що хороша, але тепер… Тінь дуже поганий, і його потрібно зупинити! Ти скажеш нам, де він, чи ні?!

Макар був розлючений, його обурювала сама думка, що потрібно кимось пожертвувати.

«Я ніколи не пожертвую тобою, Руто!»

«А я — тобою, Макаре».

— Знову ви за своє! — закричала Вартова, її очі потемніли й стали, мов дві дірки в темряві. — Не люблю, коли мною нехтують... Думайте, що хочете, але я виконую волю Лісу. Тож — чим ви готові пожертвувати, аби врятувати інших?

Рута з Макаром довго мовчали, а потім Макар сказав:

— Я пожертвую собою, якщо це буде необхідно, але ні в якому разі не дозволю, щоб хтось, зокрема Рута, постраждав.

— Це відповідь Хранителя! — зраділа Вартова, голосно засміявшись. Її сміх уже не був зловісним — це був сміх друга. Макар чомусь згадав бабусю Поліни. — Я вам усе розповім і намалюю карту.