Рута починає вірити у свою особливість

       Бабуся Євдокія розкладала пиріжки на дерев’яну дощечку, а її руки рухались так, наче виконували давній, добре вивчений танець. Її очі блищали, ніби знали щось більше, ніж можна було сказати за сніданком, — про що знав Макар, на що сподівалася Рута.

— Сідайте, дітки, їжте. Говорити на голодний шлунок — то погана прикмета, — мовила вона, підсунувши до них тарілку з пиріжками та чашки: з чаєм для онука і з кефіром для лисички. Макар нетерпляче взяв один пиріжок і підморгнув Руті. Та лизнула тісто, озираючись на бабусю Євдокію.

— Їжте повільно, любі! У нас ще є час поговорити, — мовила бабуся, поклавши на тарілку Рути ще один пиріжок. — На вас чекає довга дорога, тож добре поїжте!

— Ми кудись йдемо, бабусю? — запитав хлопчик, поперхнувшись їжею.

— Макарчику, не говори з повним ротом! — говорячи це, бабуся налила йому склянку води, щоб міг запити. — Ось Рута мовчить, хоча її переповнює цікавість. Що ж, ви їжте, а я буду говорити. Готові слухати?

       Рута з Макаром мовчки кивнули головами, а бабуся спочатку повідала Руті про хранителів, які століттями оберігали ліс та тварин у ньому, відчайдушно борючись зі злими силами. А потім лисичка дізналася про те, що між чарівною твариною і хранителем існує особливий зв’язок, який нікому не під силу зруйнувати. Вони не лише можуть телепатично спілкуватися, а й об’єднувати магічні сили у боротьбі з противником.

— У кожного хранителя є зв’язок з істотою, що приходить з лісу. Але не з будь-якою, — продовжила розповідати бабуся, — а з тією, що має іскру. Її не видно, але її можна відчути. Я відчула твою іскру, Руто, коли вперше тебе побачила. Тоді я гадала, що стала твоїм хранителем, але коли приїхав Макар, а ти була неподалік, я зрозуміла, що він — твій хранитель.

— Як ти це зрозуміла, бабусю? — запитав хлопчик, відклавши пиріжок.

— Я побачила сяйво над вами з Рутою. Це було дивовижно! Раніше я не знала, що таке можливо. Ні в книзі хранителя, ні в нотатках моєї бабусі нічого не значилося про це. Тоді я почала за вами спостерігати, роблячи свої записи. Можете собі уявити: коли Макару чи тобі було сумно, сяйво гасло, а коли ви були в гарному настрої — воно збільшувалося, освітлюючи дорогу іншим тваринам у лісі.

— Це як? — тепер була черга Рути дивуватися. Вона чула у легендах про іскру і про сяйво, що говорить про особливий зв’язок чарівної тварини з хранителем, але легенди мовчали про сяйво, яке освітлює дорогу іншим тваринам. — Ми світимося вночі, як ліхтарик?

— Ні, — з посмішкою відповіла бабуся, — але ваша внутрішня сила допомагає тваринам у складні часи.

— Бабусю, ми не розуміємо, — зізнався Макар.

— Прошу пробачення, це моя провина… Добре, наприклад: коли ви гралися у лісі, то ваша сила допомогла зайчику знайти зайченя, що загубилося дорогою до озера, а жабеня виплуталося з сіток рибалки. Одного разу я стала свідком того, як ви збили вовка зі сліду й врятували молодого оленя, що відстав від свого стада.

— Як? — в один голос запитали хлопчик і лисичка.

— Так, розумію: вас цікавить, чому ви не змогли збити вовка зі свого сліду, якщо маєте таку силу. Але у цьому й полягає сила особливих. Ви можете рятувати інших сяйвом, але допомогти собі здатні лише тоді, коли Макар стане справжнім хранителем.

— Що для цього потрібно зробити? — схвильовано запитав хлопчик. Його хвилювання передалося і Руті — йому знову здалося, що хвостик подруги запалав синім полум’ям.

— Щоб стати справжніми хранителями, потрібно пройти випробування. Перше з них почнеться вже сьогодні.

— Сьогодні?.. — прошепотів Макар, дивлячись на Руту з надією.

— Так, — бабуся Євдокія підвелася з-за столу і пішла до бібліотеки, де в неї було безліч книг: класична література, книги з магії, книги хранителя та нотатки хранителів їхнього роду. Цього разу вона шукала саме записи, зроблені її прабабусею. — Де ж вони?..

       Бабуся довго не поверталася на кухню, намагаючись знайти потрібний зошит. За цей час Рута з Макаром встигли з’їсти пиріжки, помити посуд і поділитися хвилюваннями — не щодня дізнаєшся, що на тебе чекає випробування.

— А ось і вони! — почувся голос бабусі з бібліотеки. Вона нарешті знайшла те, що шукала в шухляді столу. Бабуся Євдокія взяла нотатки і, здувши з них пил, швиденько повернулася на кухню. — Книга хранителя розповідає, як навчитися користуватися силою, допомагає розкрити свій потенціал. А ось це допоможе вам пройти випробування! Дуже рада, що знайшла нотатки прабабусі, адже проходила випробування так давно, що вже й забула, як воно було… Ну добре, почитаємо!

       Бабуся-хранитель відкрила зошит, перегортаючи сторінку за сторінкою. Рута з Макаром заглядали їй через плече, намагаючись прочитати, що там написано.

— Бабусю, що це за мова? — запитав Макар, не розуміючи дивних ієрогліфів.

— Це стара мова хранителів, — відповіла вона, знову посміхаючись, — лише ми можемо її розуміти.

— Але я не розумію..!

— Ти також її зрозумієш, коли повернешся з лісу.

— Я бачила ці символи в Печері Смутку, — сказала Рута, намагаючись згадати їх значення. Вона ходила до печери з сестрою, перед тим як та зникла. — Що ж вони означали... Ах, так: «Лише той, хто чистий серцем, знайде шлях до Дерева Мудрості. Той, хто має погані помисли, — згорить у пекельному вогні!» Що означає «згорить у пекельному вогні», бабусю Євдокіє?

— О-о-о! — здивувався Макар, а бабуся, знаючи про запитання лисички заздалегідь, відповіла:

— У Печері Смутку є багато пасток, і лише той, у кого добре серце, зможе їх оминути й дістатися до Дерева Мудрості. Тут написано, що на вас чекатимуть пастки з отруйними павуками, зі зміями й скорпіонами, і з двоголовим псом. Остання пастка — вогнева ріка. Тому й кажуть: хто з поганими намірами — згорить.

       В очах Макара й Рути читався переляк, тому бабуся заспокоїла їх, сказавши, що жоден з хранителів їхнього роду не потрапив до вогневої ріки. Це трохи втішило хлопчика, але Рута все одно боялася вогню.