Секрет бабусі

       Повернувшись додому, Макар поклав Руту на ліжко, а бабуся, насамперед, сховала рушницю. Потім, діставши рибу з холодильника, поклала її поруч із лисичкою.

 — Фу, — скривився хлопчик, — риба дуже погано пахне! 

— Це правда, — погодилася бабуся, — але вона дуже корисна для здоров’я, особливо для мозку. Тим паче, Макарчику, риба — це улюблена страва Рути.

— Звідки ти знаєш про це, бабусю? — здивувався хлопчик.

 — Я знаю Руту все її життя! — бабуся сіла біля вікна і, діставши моток оранжевої пряжі, почала в’язати светр. Вона завжди так робила перед довгою розповіддю. — Майже щонеділі пустунка приходила до мене вночі й цупила харчі з холодильника, як мені про це не знати?! Зараз приходила Рута, до неї — її мати, а ще раніше — бабуся. Всі вони полюбляли їсти рибу.

 — Ти дозволяла звичайним лисицям заходити в свій будинок, не боячись їх зовсім?

 — Я гадала, що ти знаєш, що Рута — незвичайна лисиця, Макарчику! — засміялася бабуся, продовжуючи перекладати петельки пряжі.

— Так, я знаю… але… бабусю, як ти знала, що ми в лісі?

— Що ж, це буде довга історія. Готовий слухати?

       Бабуся Макара розповіла йому про те, що вона належить до стародавнього роду хранителів, обов’язком яких було оберігати ліс і тварин у ньому, особливо чарівних тварин, адже в наш час їх залишилося дуже мало. Хранитель може читати думки тварини, розмовляти з нею, лікувати її за допомогою магічної трубки та продовжувати життя чарівної тварини — з тим лише нюансом, що тоді сам хранитель живе менше.

 — Це як? — останнє хлопчик ніяк не міг прийняти. — Якщо хранитель рятує чарівну тварину, то сам вмирає?

— Ні, не вмирає, але старішає. Як це точно відбувається — я не знаю. Останній хранитель, який оживляв тварину, — була моя прабабуся. Від матері я чула, що вона постарішала на тридцять років.

— Аж на тридцять років?! — свиснув від здивування Макар. — Це як тоді… шкода твою прабабусю, але яке полегшення, що чарівна тварина продовжила жити!

       Рута ворухнулася, тож хлопчик нахилився ближче до неї, щоб першим, що вона побачить, було його обличчя. Але лисичка не поспішала прокидатися. 

— Їй потрібен час, щоб набратися сил, Макарчику! — мовила бабуся, продовжуючи свою розповідь.

       Вона повідала хлопчику про те, що сила хранителя передається через покоління по материнській лінії — безпосередньо дівчинці-онуці. У них є книга, яку повинен прочитати кожен хранитель, ціпок, який вказує дорогу тому, хто заблукав, трубка як засіб оздоровлення, а саме головне: свисток, який викликає душі вмерлих чарівних тварин.

— Що?! — закричав хлопчик від здивування. — Хранитель навіть таке вміє?! Шкода, що я не дівчинка...

— Макарчику, до сьогодні хранителями були лише дівчатка, — бабуся відклала спиці, уважно подивившись йому у вічі. — Але ти певен, що не є виключенням із правил? Ти розумієш Руту, а Рута розуміє тебе — це вже про щось говорить.

— Отже, бабусю, ти говориш, що я можу бути хранителем? — ще годину тому Макар не знав нічого про хранителів, а вже зараз був радий тому, що він може бути одним із них.

— Я нічого не говорю, — відповіла бабуся, тепер дивлячись на лисичку, — про це говорять факти.

 — Неймовірно! — вигукнув хлопчик, не вірячи своїм вухам, а потім і очам. Рута повільно прокидалася. — Бабусю, вона приходить до тями!

— Так, — баба Євдокія, так звали бабусю хлопчика, відклала пряжу й підійшла до лисиці, перевіряючи її стан дотиком руки. — Пропоную нічого не говорити Руті про наш секрет — вона ще не готова про це почути. Поговоримо про хранителів потім.

— Як скажеш, бабусю! — Макар нахилився над лисичкою й поцілував її у мордочку. — Відкривай очі, Рута, я вже знаю, що ти прийшла до тями!

— Макаре?.. — лисичка відкрила очі кольору зоряного неба й посміхнулася хлопчику, на що у неї пішло немало сил. — Ми живі.

— Так, ми живі! — Макар від радості обійняв лисичку, здивувавши цим бабу Євдокію. Вона ще ніколи не бачила, щоб хтось був такий близький з чарівною твариною.

«Цікаво, — подумала вона, — чи не успадкував внук силу моєї прабабусі?..»

— Макаре, ти мене задушиш! — захрипіла Рута. — Що це, рибка?

— Вибач! — відпустив він лисичку, посміхаючись сам до себе, тому що у Рути не пропав апетит. — Так, це рибка!

       Макар відчував себе дуже щасливим. По-перше, Рута жива й здорова. А по-друге — він хранитель! У що важко повірити! Ще місяць тому він читав казку про чаклуна, мріючи пізнати магію, а вже сьогодні дізнається, що з народження є частиною магії.