Зустріч з Рутою

  — Завтра дізнаєшся! Завтра… — говорила уві сні Рута, обійнявши пухнастий хвостик передніми лапками. — Фе, ковбаса! Хлопчик теж не любить ковбасу. Макар. Макар не любить ковбасу!         Втомлена Рута спала, продовжуючи говорити уві сні. Вона бачила сон про хлопчика, який щоліта приїздив до жінки з повним холодильником риби, курятини і… свіжих ягід взимку. Хлопчик був чемною, вихованою дитиною, через що він їй подобався. Вона ще ніколи не бачила, щоб дитина була такою доброю і розумною одночасно. Можливо, саме через це він завітав до її сну.

       Уві сні лисичка бачила, як Макар приїздить до бабусі, тишком годує котів ковбасою, рятує ластівку, що заплуталася між дротами, які накидав біля дерева сусід, бинтує ногу дівчинці на ім’я Поліна, вибачаючись, що через нього вона поранилася. Потім Макар дивиться у її бік. Посміхається, махає рукою.

 — Він мене бачить? — дивується Рута уві сні. — Ні, що ти робиш?!

 Хлопчик підійшов до лисички і міцно її обійняв. Рута прокинулася, сонно озираючись навколо. Вона з полегшенням зітхнула, побачивши, що нікого немає поруч — вона у безпеці, у своїй норі. Та раптом лисичка почула тріск, гуркіт каміння і чиєсь падіння. Рута підскочила на лапки й застигла, вловлюючи кожен звук. На власні вуха вона чула, як руйнується вхід до її оселі, а потім уже було пізно щось робити — хтось закотився просто до її спального місця.

Цим кимось був хлопчик.

Шокований Макар впав на вистелений мох, голосно застогнавши.

 — З тобою все добре? — запитала Рута. Насправді вона хотіла сказати: «Що ти робиш у моїй норі?!», але хлопчику було так боляче, що єдине, про що вона думала, — як йому допомогти.

 — Так, дякую. Здається, нічого не зламав. Уявляєш, гуляв собі спокійно у лісі, як на мене побігло щось… здається, це був голодний пес. Я запанікував і побіг. Потім спіткнувся, впав і покотився, відчуваючи спиною кожен камінець, кожну зламану гілочку! — Говорячи це, хлопчик повільно сів, розправляючи ноги й руки. — Так, все добре. Ти не уявляєш, що сталося потім! Я підвівся, і коли вже здавалося, що я в безпеці, земля під ногами провалилася — і я покотився донизу! В очах потемніло, але я не злякався. Чомусь знав, що все буде добре. І дійсно — я у безпеці.

 — Зрозуміло, — мовила лисичка, ще з просоння не до кінця розуміючи, що розмовляє з хлопчиком.

       Макар, нарешті відірвавши очі від подряпаних рук, подивився навколо. Місце, куди він впав, було доволі темне, та попри це він помітив, що перед ним сидить лисичка. «Я розмовляв з лисицею?» — промайнуло в голові. Звичайна дитина б занервувала, злякалася, але Макар не був звичайною дитиною. Він знав, що цьому обов’язково є пояснення: наприклад, струс мозку, сон або отруєння грибами. Макар якось читав, що отруєння грибами викликає головний біль, підвищення температури тіла, різкий біль у животі, галюцинації. «Але я не пам’ятаю, щоб їв гриби! — думав хлопчик, продовжуючи дивитися на лисичку, у той час як і вона не відводила від нього свого погляду. — І в мене нічого не болить, окрім спини! Залишається гадати, що це сон. Але чи може сон бути таким реалістичним? Я чітко бачу перед собою лисицю… якщо захочу, можу навіть доторкнутися до неї!»

       Лисичка підійшла до хлопчика ближче, обережно понюхала його обличчя. Макар відчув на собі її теплий подих. 

— Це не сон! — разом вигукнули вони й відскочили одне від одного.

— Я розмовляю з лисицею! — сказав Макар, хапаючись за голову. — Це я розумію лисячу мову, чи ти вмієш говорити по-людськи? 

— Не знаю, — трохи подумавши, відповіла Рута. — Ти перший хлопчик, з ким я розмовляю. Хоча… здається, вчора я говорила з твоєю бабусею.

—  Ти говорила з моєю бабусею?

— Так. Хоча ні, не впевнена. Учора вночі я почула її голос — він щось казав. Потім я запитала, і він відповів.

— Схоже, ти справді вмієш говорити… Добре, цьому має бути пояснення! — Макар спробував підвестися, але стіни нори були надто стрімкими. — Я в твоїй норі?

— Так. Я якраз спала, коли ти до мене завітав! — нібито з докором, але без злості, мовила лисичка.

— О-о-о, прошу вибачення за свої манери! Мене звати Макар. Але, здається, ти вже це знаєш. А як тебе звати?

— Я Рута. І попри все, мені дуже приємно познайомитися з тобою, Макаре.

       Так почалася дружба між хлопчиком Макаром і лисичкою Рутою, яка вміла говорити — і це стало великим потрясінням і для нього, і для неї.

       Та чи закінчуються на цьому дива? Можливо, Рута — це лисиця-воїн. А може, лисиця-чарівниця? Або… просто лисиця, яка бачить сни про майбутнє? Це з'ясується пізніше. І, можливо, зовсім скоро.