Петрик

       У звичайному місті, на звичайній вулиці, у звичайній квартирі жила собі родина Почекайло. Родина як родина, окрім самого молодшого – хлопчика Макара. Хлопчик відрізнявся від родини тим, що всього у нього було занадто. І занадто він розумний, і занадто він чемний, і занадто непосидючий. Макара все влаштовувало у собі, та його родина була іншої думки про нього.

— Чому ти читаєш книгу, коли інші діти грають у футбол? — запитував дідусь.

— Чому на твоїх шкарпетках немає дірок?! — бурчала бабуся.

— Знову п’ятірка з математики? — якось запитав тато, а потім нібито сам до себе сказав:

— І що мені з ним робити?

       На перший погляд, родина була невдоволена хлопчиком, та це не так. Всі ним пишалися і дуже сильно його любили. Вони просто хвилювалися, щоб Макар виріс щасливою дитиною серед звичайних дітей.

— Навіщо йому читати книги, коли немає з ким про них поговорити?! — думав дідусь, в той час як бабусі було нудно, і бурчала вона через те, що любила шити. Що стосується тата, то він хвилювався, чи вистачить у нього сил віддати Макара до престижного коледжу. Лише мама завжди похвалювала його та заохочувала, вручаючи у подарунок нову енциклопедію замість м’яча, шахи замість м’якої іграшки та новий телескоп, тому що старий розбила кішка Зої.

       Макар не зважав на зауваження родичів, з радістю приймав подарунки від мами, але яким би він не був незвичайним, все одно залишався дитиною. Навіть дитина, яка любить навчання, інколи хоче пограти у баскетбол чи полазити по деревах. Добре, що на вулиці жило багато звичайних дітей.

       Одного разу, відчувши потребу перепочити від навчання, пішов Макар до Петрика, що жив у сусідньому будинку. Інколи вони разом гралися та їли фісташкове морозиво. Макару подобався Петрик, любив він морозиво, що готувала його мама, але більше всього йому подобалася велика колекція хлопчика. У Петрика вдома був цілий ящик з динозаврами, конструктором LEGO та міні-картками «Марки автомобілів». У Макара був свій LEGO, але у нього ніколи не було іграшки «Тиранозавр Тірекс». Тиранозавр Петрика інтерактивний, ходить, дихає парою, світиться. Граючись ним, Макар уявляв себе мандрівником, дослідником загубленого світу.

— Доброго дня! — привітався хлопчик з мамою Петрика, коли вона відкрила двері замість друга. — А Петрик вдома?

— Так, вдома. Він захворів, але ти можеш його відвідати, якщо бажаєш.

Макар вже ступив у коридор, але раптом зупинився.

— Е-е-ее, хвилинку! Скажіть Петрику, що я скоро повернуся! — хлопчик побіг додому, згадавши про малинове варення. Бабуся завжди давала йому його, коли він хворів.

— Макаре, що ти шукаєш? — запитала його бабуся, побачивши, що він намагається знайти щось у шухляді з цукром.

— Малинове варення, бабусю. Петрик захворів.

— Ой-ой, бідолашне дитя! Добре, що сьогодні я їздила в село до сестри. — Бабуся налила в скляну пляшку козине молоко, дістала з полиці варення з медом і мовила до онука: «Віднеси це до друга, але не засиджуйся довго у нього, щоб не захворіти! Зараз всі хворіють, здоров’я вже не те...»

       Коли Макар прийшов до Петрика, той лежав у ліжку, укритий ковдрою по саму шию. На столику біля ліжка стояв глечик води та тарілка з цитрусовими фруктами. У кімнаті пахло апельсинами і ледь відчутним ароматом м’ятного чаю. 

— Привіт, Макаре! — втомленим голосом привітався хлопчик. — Ти прийшов пограти? 

— Привіт! Ні, — відповів він, добре розуміючи, що хвора дитина потребує спокою. — Я прийшов тобі почитати. У тебе є якась казка?

— Так, в синій коробці біля нічника. Мама щовечора мені читає. Якщо хочеш, можеш почитати казку «Смілива черепаха». 

— У тебе є казка про сміливу черепаху? Вона одна з моїх улюблених казок! — Макар відкрив синю коробку — жодної книги. В ній був зошит. Хлопчик відкрив його і здивовано ойкнув: "Це ти зібрав нарізки казок і намалював малюнки до них?"

 — Так, — з сором’язливістю зізнався Петрик, — я мрію стати ілюстратором.

— Ти неодмінно ним станеш. Петрик-ілюстратор і Макар-..., — хлопчик зупинився, не знаючи, що сказати. Він не знав, ким хоче бути: Макар-винахідник? Макар-астроном? Макар-шахіст? Макар-дослідник? — Добре, наразі почитаємо казку!

       Макар був розумним хлопчиком — він добре знав, що якщо сьогодні немає відповіді, то вона обов'язково з’явиться завтра. Вже завтра він може сказати, що його друг буде ілюстратором, а він — конструктором. Чи все ж таки дослідником?