Епілог

Матео

Матео зміг звикнути до Порту значно швидше, ніж очікував. Не дивлячись на часті  відрядження, за останні три місяці він встиг познайомитися та подружитися з усією родиною Саші.

Та сьогоднішній день був справжнім випробуванням - дитячий день народження в кафе був значно виснажливішим за будь-яку зустріч із керівництвом MAREA.

Він сидів за столом з Марком і його друзями і намагався зрозуміти правила.

- Ти програєш шестирічним, - відволікла його Саша.

Матео відірвав погляд від столу, де четверо дітей намагалися одночасно пояснити йому правила якоїсь гри з картками.

- Неможливо виграти, якщо не розумієш, що відбувається.

Марко обурено підняв голову.

- Ти не стараєшся!

- Ви змінюєте правила щоп'ять хвилин, - Матео покачав головою.

Марко закотив очі.

- Бо ти неправильно граєш. 

Саша засміялася.

Матео подивився на неї й на секунду забув про картки.

Вона сиділа навпроти, жваво щось пояснювала Лізі й сміялася, час від часу відкидаючи волосся з обличчя.

Йому досі було дивно, наскільки легко вона могла збити його з думки одним тільки поглядом чи усмішкою.

Він спіймав її погляд і підморгнув.

Ліза, яка сиділа поруч і розрізала торт, фиркнула.

- Ви можете хоча б на дитячому дні народження не фліртувати?

Матео простягнув Лізі тарілку.

- Я спробую.

Ліза посміхнулась і поклала йому шматок торта.

Ден тим часом підбіг до них із новою коробкою конструктора.

- Матео, будеш збирати?

- Звісно. Але не зараз.

Хлопчик насупився.

- Чому?

Матео показав йому на свою тарілку. 

- Ура, торт!, - закричав Ден.

Він миттю забув про конструктор і потягнувся за приборами. Отримавши великий шматок, Ден задоволено сів за дитячий стіл.

Ліза простежила за ним поглядом, а потім перевела його на Матео.

- Ти тепер головний по конструкторам. Ден вирішив, що ти вмієш збирати абсолютно все.

Матео спробував заперечити, але з набитим ротом вийшло не дуже.

- Я лише одного разу зібрав йому літак, - пробурмотів він.

- Саме так усе й починається, - сказала Саша. - я теж вважаю, що у тебе талант.

Матео глянув на неї.

- Це натяк на те, що нову шафу збираю теж я?

Саша засміялась.

- А як же.

Ліза перевела погляд з одного на іншого.

- О, ви вже купили меблі?

Матео кивнув. Два місяці тому він зняв сучасну і затишну квартиру в гарному районі Порту. Саша спочатку тримала дистанцію, але тепер, коли вони частіше ночували разом, ніж окремо, не було сенсу платити за дві квартири.

Саша налила сік у паперовий стаканчик і перевела погляд на сестру.

- Лише почали. Але я навіть не знаю, коли буде час зайнятися моїми речами. Їх виявилось надто багато.

Ліза пирхнула кивнула на Матео.

- Це тому він учора питав мене, чи знаю я нормальну компанію для організації переїзду?

Саша повільно повернула голову.

Матео завмер із виделкою в руці.

- Зрадниця.

- Ти не казав, що це секрет, - знизала плечима Ліза.

- Бо я не думав, що треба.

Саша дивилася на нього з легкою недовірою.

- У мене ще місяць оплаченої аренди.

Ліза дипломатично озирнулась кудись вглиб кафе.

- Я відійду, вибачте - вона швидко встала з-за столу.

Матео відклав виделку і серйозно поглянув на Сашу.

- У тебе все ще пошкоджена стеля, оренда все одно закінчується, а ти більшість часу проводиш у мене. Чому б не зараз? 

Саша мовчала, трохи прикусивши губу і уважно дивлячись на нього.

Він пом’якшив голос.

- Скоро в мене знову почнуться відрядження. Не хочу, щоб ми й далі бачилися уривками, коли можемо просто бути разом. Тим паче, у ванній уже більше твоїх речей, ніж моїх. 

Саша засміялася і швидко поцілувала його. Через раптовий шум навкруги - дітям винесли пін’яту, Матео не зміг відповісти, тому тільки перехопив її руку під столом і переплів їхні пальці.  

- Добре, - відповіла Саша, - Дякую, що подумав про перевізників. Але попереджаю одразу - можливо нам знадобиться більше, ніж одна нова шафа.

Матео нахилився ближче.

- Я готовий ризикнути. Але спочатку треба нарешті поїхати до моїх батьків, інакше мама мене вб’є.

Саша усміхнулася, а він цього разу сам поцілував її - повільніше і трохи довше, ніж дозволяв дитячий день народження.

Вона одразу відповіла, торкнувшись його коліна під столом.

За кілька секунд десь зовсім поруч Марко голосно вигукнув:

- Фу! Сашо! Це огидно!

Саша зі сміхом відсторонилася. 

- Вибач, - вона повернулась до племінника.

Матео почув за спиною голос Лізи:

- Що я пропустила? Коли переїзд?

Він усміхнувся.

Так.

У них усе буде добре.